Отправлено: 09.05.10 15:56. Заголовок: Про национал-радикалов Галичины и их “пятую колонну” в Закарпатье

ПРО НАЦІОНАЛ-РАДИКАЛІВ ГАЛИЧИНИ І ЇХ “ПЯТУ КОЛОНУ”
В ЗАКАРПАТТІ
Про национал-радикалов Галичины и их “пятую колонну” в Закарпатье.

Історія країн Європи незаперечно доводить, що територія нинішнього Закарпаття входила до складу першої слов’янської суверенної країни Велика Моравія, на територію якої прикочували угорці і почали її розоряти. В результаті Велика Моравія у 907 р. перестала існувати, а територія русинів і словаків опинилась у складі Угорщини і ніколи не входило до Київської Русі. В той же час місто Київ входило до складу Хазарського каганату під назвою Самбатас. У 885 р. ним оволоділи східні слов’яни під проводом князя-воєводи Олега, який продовжив захват Хазарії, а князь Володимир в кінці Х ст. утворив на території Київську Русь. Потім до її складу було силою приєднано народність під назвою тиверці і на їх землях утворено Галицьке князівство, оскільки їх “столицею” було місто Галич. В результаті і тиверців почали називати галичанами.
Однак тиверці - галичани хотіли бути незалежними, вчинили збройний опір Київській Русі і вийшли з під її впливу, а в 1204 р. навіть оволоділо Києвом. Але у 1240 р. на територію Київської Русі вдерлися татаро-монголи і заволоділи навіть Галичиною, звідки їх у 1362 р. прогнали литовці, поляки та угорці. Тому Галичина стала складовою Угорщини, у 1372 – 1772 рр. – складовою Польщі, у 1772 – 1916 рр. – складовою Австрії, яка «усвідомила» галичан окремою українською нацією. Але у 1916 р. Галичина знову опинилась у складі Польщі і проголосила себе у жовтні 1918 р. незалежною, тобто суверенною Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР). Проти цього сепаратизму виступила Польща і ЗУНР звернулась до України за військовою допомогою, обіцяючи при цьому об’єднатись із Україною на умовах автономної республіки. Ці умови передбачали збереження за ЗУНР свого парламенту, уряду, законодавства та навіть власної Українсько-галицької армії (УГА). Пояснювали галичани ці умови приєднання до України тим, що їх менталітет формувався в країнах Європи і дуже відрізняється від менталітету українців України.
Однак Польща прийняла рішучі заходи проти лідерів українського сепаратизму і їх галицько-український сепаратизм не відбувся. Тому вони створили у Львові організацію “Українське військове об’єднання” (УВО), щоб її бойовики здійснювали диверсійно-терористичні акти. У відповідь на ці диверсійно-терористичні дії влада Польщі застосує репресії проти «окраїнців» польської Галичини, чим викличе в них ненависть до Польщі і поляків взагалі. Цю ворожнечу «окраїнців" Галичини до Польщі і поляків взагалі передбачалось перетворити в міжнаціональну боротьбу, у якій «окраїнців" Польщі очолить УВО під керівництвом Є.Коновальця.
По завданню УВО, її бойовик Степан Федака 25 листопада 1921 р. здійснив у Львові терористичний акт проти регента (тимчасового короля) Польщі Юзефа Пілсудського. В результаті Ю.Пілсудського і губернатора Галичини С.Грибовського було важко поранено, а рідного брата Ю.Пілсудського було вбито. Проти рідних і навіть далеких родичів С.Федаки почались репресії та переслідування. Тому чоловіча частина із династії Федаків емігрувала до Чехословаччини і стала жити в Підкарпатській Русі. Мабуть таким чином на Закарпатті появились прізвища Федака і дехто із неї за покликом генів своїх войовничих предків продовжив боротьбу… із русинами. Одним із носіїв цього прізвища є Павло Федака, який донедавна працював заступником директора обласного краєзнавчого музею. Дирекція музею з великими потугами позбавилася від нього. Носіями войовничого стосовно русинів прізвища Федака є депутат Ужгородської міськради Павло Федака та проф.. УжНУ Сергій Федака. Перший є сином, а другий – племінником вищезгаданого працівника музею Павла Федаки.
Депутат П.Федака разом із Тарасом Шляхтою, 18.06.2008 р. написали Президенту України В.Ющенку донос, що нібито русинські національні організації являються сепаратистськими і готуються здійснити повернення історичного Закарпаття до Угорщини, оскільки Закарпаття більше тисячу років перебувало у її складі. По цьому наклепо-доносу СБУ порушило проти русинської нації кримінальну справу. Але слідством не встановено жодного факту, який би підтвердив наклепо-донос П.Федаки і Тараса Шляхти. Щоб вийти із делікатної ситуації, якою є оголошення тотальної боротьби із визнаною всім світом і обласною радою русинською нацією, СБУ притягнуло до кримінальної відповідальності одного священика о. Димитрія Сидора, який вперто домагається реалізації прийнятого на обласному референдумі закону про автономію Закарпаття у складі України.
Але на днях і прем’єр-міністр по регіональній політиці України В.Тихонов фактично підтримав домагання Д.Сидора тим, що заявив про необхідність утворення регіональних автономних республік і реорганізувати унітарну Україну у федеративну. Тому перед Апеляційним судом Закарпатської області виникла непроста проблема: СБУ притягнуло Д.Сидора до кримінальної відповідальності за його передчасні домагання здійснити реформування унітарної України у федеративну. Отже, апеляційний суд Закарпатської області має узаконити звинувачення о. Димитрія Сидора у міфічному сепаратизмі.
Вважаємо доцільним знову нагадати таким кандидатам історичних наук як депутат П.Федака, що русини у 1918 р. домоглися від Угорщини прийняття конституційного закону “Про автономію русинської нації, яка проживає на території Угорщини”. Цим законом русинів названо політичною нацією, яка має право на автономію, а русинську автономну республіку було названо “Русинська Країна”. Керуючись правом політичної нації на самовизначення, русинські організації 7 – 8 травня 1919 р. прийняли рішення про вихід із Угорщини та приєднання до Чехословаччини на правах автономної республіки. З таким рішенням русинів погодились країни-учасниці Паризької мирної конференції, які в обох Сен-Жерменських договорах від 10.09.1919 р. записали, що проживаюча на південь від Карпат русинська нація приєднується до Чехословаччини як автономна одиниця. Одиниця тому, що Чехословаччина пропонувала назвати її “автономний край”, а русини вимагали зберегти уже існуючу назву “Русинська Країна”. По цій причині в Парижі їм сказали, щоб Чехословаччина і приєднані до неї русини консенсус знайшли самі і закріпили його в конституції Чехословаччини. В результаті автономна Русинська Україна була перейменована у Підкарпатську Русь. Але перейменування країни або зміна її статусу, зокрема, автономної Підкарпатської Русі в суверенну Карпатську Україну, не веде до зміни національності її громадян, а тому русини залишались русинами. З цим не погоджується згадана нами трійця Федак та інші з галицького родоводу. Тому депутат П.Федака вище названі правові закономірності стосовно русинської політичної нації, чітко зафіксовані в міжнародному праві і діючі по нині, в суді назвав “бредом сивої кобили”.
Це є ще одним доказом, що в головах антирусинів по нині “пасуться старі кобили”, які позбавляють їх здорового глузду, а в Галичині шириться протистояння офіційному Києву. Навіть заявляються ультиматуми з таким підтекстом, що саме Галичина повинна диктувати які рішення мають приймати уряд та парламент України. Бо інакше галичани погрожують відновити Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР) і включити до неї Закарпаття, щоб після проголошення її суверенітету мати надійний вихід на Євросоюз. Це визвано тим, що Польща і Румунія такої гарантії Галичині не дадуть. Русинів Закарпаття дивує чому СБУ це не розуміє хто саме плекає справжній сепаратизм, і чому звинувачують в сепаратизмі непричетних до нього русинів. Колишній голова СБУ В. Наливаченко не розумів, що втягуючи СБУ в боротьбу з міфічним русинським сепаратизмом, фактично, сприяє справжнім сепаратистам Галичини, що уже по справжньому загрожує цілісності України. Тільки сліпий цього не бачить, але В.Наливайченко був осліплений героїзацією ОУН – УПА і тому клюнув на провокацію галичан і їх «п’яту колону» в Закарпатті на міфічний сепаратизм русинів.
Галичина – це Львівська, Івано-франківська і частина Тернопільської області України, яка до 1939 р. практично не входила до складу Київської Русі чи України, а тому не приклала рук до її створення. Навпаки, до 1956 р. її “герої” ховались в бункерах і вели збройну боротьбу в межах однієї Галичини проти всієї України. Тому дивним є домагання Галичина диктувати своє бачення державотворення України і її політику, які не сприймається в Донбасі, Таврії, Закарпатті… Тому величезна більшість населення України (41 млн. проти 7 млн.) не хоче сприймати, щоб П’ємонтом України була Галичина з її Львовом, а не Україна зі своїм Києвом.
Галичани-переселенці створили в Закарпатті відділення загальноукраїнських націонал-радикальних організацій, які фактично і є “п’ятою колоною” Галичини. Так, уродженець м. Івано-Франківська Олег Куцин очолює філію тягнибоковської “Свободи”, уродженець м. Стрий Олександр Черепаха очолює філію РУХу, уродженець с. Костичани Чернівецької області Віталій Постолакі очолює філію ВО “Батьківщина” і т.д. Але без підтримки населення Закарпаття вони мало чисельні і неспроможності щось вчинити, а тому обмежуються дрібними і непристойними пакостями, чим ще більше відмежовуються від закарпатців і згуртовують русинів. Тому із Галичини в Закарпаття періодично приїздять десанти бойовиків тягнибоковської “Свободи”, “Конгресу українських націоналістів” тощо, аби допомогти своїй “п’ятій колоні”. Колишній губернатор Закарпаття І.Різак намагався припинити ці наїзди десантників із Галичини, але русини перестарались, тобто добряче побили їх у Сваляві. Тому І.Різак опинився під слідством, яке проводили слідчі Львівської прокуратури, а судили його в Івано-Франківську і добряче засудили.
Русини миролюбна і до моменту істини (за словами О.Духновича) є “дрімаюча” нація. Але “п’ятій колоні” Галичини не треба забувати про рішучість “розбуджених” русинів захищати недоторканість своєї всім світом визнаної автономної Батьківщини. Пам’ятати, що розбуджені в ніч із 13 на 14 березня 1939 р. русини із зброєю в руках тільки в Хусті до ранку знищили більше сотні бойовиків “Карпатської Січі”, створеної ОУН із галичан для захоплення влади в Підкарпатській Русі, а інших взяли в полон. Але на вимогу Гітлера полонені галичани виїхали до Німеччини, де із них було сформовано батальйон “Нахтігаль” під командуванням Р.Шухевича, який в окупованому німцями Львові розпочав свою «діяльність» із фізичного знищення всіх львів’ян єврейської національності.
Розуміємо, що історія багатьма забувається, але і знаємо, що вона повторяється. Невже політикани із Галичини надіються, що за сприяння своїх земляків-переселенців у Закарпатті та створеної із них “п’ятої колони” їм вдасться заволодіти Закарпаттям і таким чином вийти із складу України та проголошеною А.Волошиним суверенною Карпатською Україною увійти до Євросоюзу? Оце вже насправді бред сивої кобили, яку успішно випасували колишні Президент України В.Ющенко і голова СБУ в Наливайченко руками «п’ятої колони» Галичини в Закарпатті?!

Иван Русин представник Сойму Підкарпатських Русинів