Отправлено: 20.03.12 16:47. Заголовок: Годьмаш П. Отец Сидор не виновен

ПРАВОСЛАВНОГО СВЯЩЕНИКА ДИМИТРІЯ СИДОРА ЗАСУДЖЕНО НЕЗАКОННО!

19 березня 2012 р. суддя Апеляційного суду Закарпатської області Стан Іван Васильович зачитав незаконний (з моєї оціночної точки зору) вирок, яким підсудного Димитрія Сидора позбавлено волі на максимальний строк, передбачений 1-ю частиною ст. 110 кримінального кодексу України (далі КК України): три роки з відстрочкою виконання на два роки.
Чому незаконний? А тому, що не тільки адвокати, але й заступник прокурора Закарпатської області І.Зарева більше трьох років тому, 16 грудня 2008 р., написав начальнику Управління СБУ в Закарпатській області (далі – СБУ) полковнику СБУ Тиводару Б.М. вказівку за № 04/4-619. У цій вказівці І.Зарева нагадував, що обов’язковою ознакою складу злочину, передбаченого 1-ю частиною ст. 110 КК України є умисел та мета вчинення цього злочину, які матеріалами справи не встановлені.
Тобто, СБУ порушило проти Димитрія Сидора кримінальну справу № 449 безпідставно. Щоб вийти із ситуації, І.Зарева у вище згаданій вказівці вимагав повторно допитати всіх свідків та повторно провести судово-лінгвістичну експертизу (цитую), «спрямувавши їх на встановлення умислу та реальної мети вчинення даного злочину» С.Сидором.
Згідно ст. 227 кримінально-процесуального кодексу України, ця письмова вказівка І.Зареви була для СБУ обов’язковою для виконання. Вона знаходиться у 1-му томі кримінальної справи № 449 як сторінка під № 15 і була зчитана суддею Стан І.В. під час дослідження в судовому засіданні матеріалів кримінальної справи № 449. Під час дебатів, адвокат Годьмаш П.В. звернув увагу судді Стан І.В. на цей факт та наголосив, що слідчий СБУ Динис В.В. не виконав вище згадану вказівку заступника прокурора Закарпатської області І.Зарева, а тому матеріалами кримінальної справи № 449 та показами свідків не доведено, що у підсудного Димитрія Сидора був умисел та мета відокремити Закарпаття від України і таким чином скоїти злочин, передбачений 1-ю частиною ст. 110 КК України.
З перших років Суверенної України її Верховна Рада почала вносити значні зміни до кримінального кодексу часів Радянської України. Тому кримінальні кодекси України (далі – КК України) та їх науково-практичні коментарі постійно перевидавалися, але зберігали при цьому назву їх частин, глав і підрозділів. Наприклад, в у діючому на 1997 р. КК України була «Особлива частина» із главою «Злочини проти держави», а в ній підрозділ «Особливо небезпечні злочини проти держави». Цей підрозділ передбачав злочини про державну зраду (ст. 56), шпигунство (ст. 57), диверсію (ст. 60), посягання на територіальну цілісність України (ст. 62) та ін.
Тобто, посягання на територіальну цілісність України за своєю значимістю дорівнювалося шпигунству чи диверсії. Перша частина ст. 62 діючого в 1976 р. КК України була написана так: «Умисні дії, вчинені з метою зміни території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а так само публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій». Вона «перекочувала» до діючого на сьогодні кримінального кодексу України у якості статті 110 повністю, але із двома уточненнями: добавлено слово «межа», а слова «так само» замінені одним словом «також». Написана вона, тобто 1-ша частина ст. 110 нині діючого КК України так: «Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій».
Тому у всіх виданнях науково-практичних коментарів КК України стаття 62 попереднього та 110 сьогодні діючого КК України (далі – Коментар) тлумачаться однаково. В них сказано, що публічні заклики означають усні чи письмові звернення до громадян на зборах з метою зміни меж території або державного кордону України. Вони, тобто заклики, «можуть бути пов’язані зі спробами схилити невизначену кількість людей… до відокремлення частини території України і приєднання її до території іншої держави».
Далі у Коментарях сказано, що особа, яка вчинила усні чи письмові публічні заклики до зміни меж території чи державного кордону України характеризуються «у формі прямого умислу. Обов’язковою ознакою злочину є наявність спеціальної мети – змінити межі території або державний кордон України». Тобто, немає злочину, передбаченого ст. 110 КК України, якщо вчинені людиною чи групою осіб заклики з юридичної точки і відносяться до закликів про зміну межі території або державного кордону України, але вони характеризуються такими, що немають спеціальної мети здійснити зміну межі території або державного кордону України.
Ось на що наголошував у своїй вказівці заступник прокурора Закарпатської області І.Зарева та вимагав у такий спосіб повторно допитати всіх свідків та провести повторну судово-лінгвістичну експертизу, якими доказати щоб у Димитрія Сидора були умисел і мета відокремити Закарпаття від України в окрему від України республіку Підкарпатська Русь.
Але одна справа дати вказівку, а зовсім інша справа виконати її. Тобто, СБУ не змогло виконати вказівку І.Зарева і направило кримінальну справу № 449 в суд. Мабуть з надією, що судді якимось чином зможуть знайти у діях Димитрія Сидора передбачені у якості складу злочину умисел та мету по відокремленню Закарпаття від України, без яких Димитрію Сидору не було підстав пред’являти звинувачення у скоєні злочину, передбаченого 1-ю частиною ст. 110 КК України.
Оскільки проти Димитрія Сидора кримінальна справа № 449 була порушена у 2008 р. по вказівці Президента України В.Ющенка та керівника СБУ В.Наливайченко, то СБУ цю вказівко по-суті так-сяк виконало. Хоча В.Ющенко і В.Наливайченко уже не при владі, але їх вказівок ніхто не відміняв. В результаті суддя Апеляційного суду Закарпатської області Стан І.В. опинився крайнім і як йому треба було поступити, щоб не прогадати у майбутньому? Ось чому він, на моє особисте переконання, поступив наступним чином.
Спочатку аргументовано було відкинуто пред’явлене слідчим СБУ Денисом В.М. та прокурором Фотченком С.П. звинувачення Димитрія Сидора в тому, що нібито він, Димитрій Сидор:
1) особисто написав проект Меморандум та організував і 25 жовтня 2008 р. провів у Мукачеві 2-й Європейський Конгрес Підкарпатських Русинів;
2) особисто розповсюдив через мережу Інтернету та пресу проект Меморандуму;
3) згадування у проекті Меморандуму доленосних для Закарпаття подій, які мали місце 21 грудня 1918 р., 10 вересня 1919 р. та 22 листопада 1938 р., не є закликами до відновлення суверенної республіки Підкарпатська Русь окремо від України, тощо.
Зрозуміло, що суддя Стан І.В. не насмілився зняти із Димитрія Сидора всі звинувачення, які було придумано в кабінетах СБУ, бо це вело до визнання його невинуватим. Однак (на моє особисте переконання) не зміг на протязі майже трьох років знайти докази, якими б звинуватити Димитрія Сидора у вчинені злочину, передбаченого 1-ю частиною ст. 110 КК України. Тому і написав у вироку, що у тій частині проекту Меморандуму, яку Димирій Сидор зачитав для її обговорення делегатами 2-го Європейського Конгресу Підкарпатських Русинів, нібито і є заклики до відокремлення Закарпаття від України. Саме тому, тобто з метою та умислом, нібито саме Д. Сидор закликав учасників цього конгресу до вчинення дій, направлених нібито на відокремлення Закарпаття від України.
Як Димитрій Сидор, так всі, більше 30-ти свідків, які були учасниками підготовки проекту Меморандуму або делегатами 2-го Європейського Конгресу Підкарпатських Русинів, на допитах в СБУ та суді показали наступне. Проект Меморандуму було написано колегіально, постатейно обговорено та прийнято делегатами на 2-му Європейському Конгресі Підкарпатських Русинів з єдиною метою та однозначним умислом: спонукати депутатів Закарпатської обласної ради та офіційний Київ визнати компактно проживаючу в Закарпатті русинську національну меншину в Україні та реалізувати прийняте 1 грудня 1991 року на Всезакарпатському референдумі, у формі плебісциту, рішення про відновлення автономності Закарпаття у складі України.
Однак суддя Стан І.В. не взяв до уваги покази підсудного Димитрія Сидора та навіть всіх допитаних свідків, які були учасниками підготовки проекту Меморандуму та делегатами 2-го Європейського Конгресу Підкарпатських Русинів з названих ним мотивів. На думку суді І. Стана, підсудний Димитрій Сидор та всі інші вищезгадані свідки, які причетні до проекту Меморандуму та голосування за нього, нібито недостатньо обізнані в правознавстві, а тому не розуміли що писали та що обговорювали і що приймали.
Але це зовсім не так! Бо серед свідків є два доктори наук (вони ж професори - І.Туряниця та І.Кривський), п’ять кандидатів наук (в їх числі Димитрій Сидор), чотири заслужені вчителі або заслужені працівники науки України, чотири були та є депутати міської, районної або обласної ради (в їх числі Д. Сидор), десятки мають вищу освіту. А С.Бисага до недавнього часу десятками років завідував Мукачівським райвідділом освіти. Тому вони добре розуміли що писалося в проект Меморандуму та за що вони голосували разом з іншими делегатами одностайно. А свідок Кузьо І.В., який був гостем 2 ЄКПР, має вищу юридичну освіту та 20-річний стаж роботи на посаді прокурора, являється представником Уповноваженого Верховної Ради України по правам людини Н.Карпачової в Закарпатській області.
В той же час суддя Стан І.В. взяв до уваги покази свідків звинувачення, які мабуть дужу обізнані у правознавстві, оскільки працюють тренерами на кафедрі фізкультури Ужгородського національного університету. Але вони навіть не були на 2-му Європейському Конгресі Підкарпатських Русинів, а тому їх покази зводяться до власної думки, яка у них виникла на підставі інформації, отриманої із Інтернету або з преси стосовно 2-го Європейського Конгресу Підкарпатських Русинів.
Особисто у мене, як захисника Димитрія Сидора, склалося таке враження, що суддя Стан І.В. просто не міг не виконати завдання. Тому у написаному ним вироку, який зачитував дві години з хвилинами, переписав дуже багато з Коментаря стосовно ст. 110 КК України, щоб у цій (образно кажучи) масі «полови» загубити дві «зерна» істини. Цими зернами являються, як написано у ст. 110 КК України та її Коментарі, обов’язковою ознакою являються «умисел» та «мета». Тому, як у перші роки суверенної України 1-а частина ст. 62 КК України, так діюча сьогодні 1-а частина ст. 110 КК України починаються словами: «Умисні дії, вчинені з метою…».
Коротко кажучи, слідчий СБУ Динис В.М. та прокурор Фотченко С.П. у написаних ними обвинувальних висновках, а суддя Стан І.В. у написаному ним вироку не довели, що Димитрій Сидор зачитував на 2-му Європейському Конгресі Підкарпатських Русинів Меморандум із умислом та метою відокремити
Закарпаття від України і таким чином порушити її кордони. А значить, у просто зчитуванні проекту Меморандуму без такого умислу і мети немає злочину.
Але це положення діючої на сьогодні 1-ї частини ст. 110 КК України приходиться захисникам та засудженому Димитрію Сидору відстоювати у другій судовій інстанції, якою по цій справі є Вищий спеціалізований суд України з цивільних і кримінальних справ. До прийняття рішення цим судом, Димитрій Сидор є невинуватим!

Адвокат Петро Годьмаш, член Національної спілки
журналістів України.
Ужгород, 21 березня 2012 р.