Отправлено: 01.02.12 14:29. Заголовок: Некоторые неосторожные Ляпсусы русинов и как их русины сумели перебороть

Некоторые неосторожные Ляпсусы русинов, от неопытности, и как их русины в дальнейшем сумели перебороть.

У жовтні 2008 р. відправили у відставку Предсидателя та очолюваний ним уряд як мертвонароджений та обрали новий на чолі із Петром Гецко.  Про вище наведене засвідчує і Заява Предсидателя, яка фальшує історію русинів наступним чином: ....




ЧОМУ РУСИНИ ЗНОВУ ВЛИПЛИ В ХАЛЕПУ?

Свого часу про неминучість русинських халеп продемонструвала опублікована в газеті «Новини Закарпаття» Заява предсидателя временного правительства Подкарпатской Руси (публікуємо без змін).



«З А Я В А

Временного Правительства

Подкарпатской Руси

Временноє Правительство Подкарпатской Руси було створено шляхом обрання делегатів конференції-з’їзду обласного Общества Карпатських Русинов з участю делегатів практично від усього національного спектру Закарпаття 15 травня 1993 року у якості правоприємника Уряду Подкарпатської Руси, знищеного разом з Президентом сталінським тоталітарним режимом після рішення про вихід Подкарпатської Руси із складу Чехословаччини та приєднання її під назвою Закарпатська Україна до УРСР. Ціль його створення – загострити увагу та зняти повну блокаду і ігнорацію з боку Президента Л.Кравчука та його Уряду у вирішенні проблеми русинського народу.

Сьогодні політична ситуація на Україні змінилася докорінно, дякуючи зусиллям Президента Л.Кучми та орієнтації країни в Європу.

Временное Правительство Подкарпатской Руси високо оцінило стратегію і зусилля Президента України Л.Кучми та його твердий політичний курс на демократичні перетворення в державі з дотриманням прав людини, національних меншин, вільного розвитку їх культур та користування національними і регіональними мовами на рівні з державною у відповідності з Європейськими хартіями.

Всі ці проголошені наміри послужили поштовхом до Заяви Временного Правительства Підкарпатської Руси про зупинення його роботи з тим, щоб пересвідчитися в бажанні Уряду України прийняти відповідні рішення та зробити необхідні подання у Верховну Раду для остаточної реабілітації Русинської національності, забезпечення захисту її представників від дискредитації на сторінках преси, надання телеефіру для систематичної трансляції русинських програм обласного Общества Карпатських Русинів разом з іншими обласними русинськими товариствами і реалізації волевиявлення 78% багатонаціонального населення Закарпаття на референдумі від 1 грудня 1991 р.

Предсидатель временного Правительства Подкарпатской Руси (підпис). 26.12.1999 р.».

Із цієї Заяви, яка 2 січня 2000 р. була опублікована в газеті «Новини Закарпаття», виходить наступне. Делегати практично від віх національних товариств Закарпаття в 1993 р. обрали перехідне правительство майбутньої автономної республіки Підкарпатська Русь у складі України та його предсидателя. Але він через 7 років навіть без відома виборців прийняв рішення призупинити діяльність очолюваного ним уряду. Щоб таким чином «пересвідчитися в бажанні Уряду України прийняти відповідні рішення та зробити необхідні подання у Верховну Раду для остаточної реабілітації Русинської національності».

Але русинська нація не вчиняла злочину, а тому їй не потрібно реабілітації. До того ж реабілітація здійснюється у судовому порядку, а не Урядом чи Верховною Радою. Тому вище наведена Заява лише доводила юридичну некомпетентність та елементарне незнання історії своєї країни предсидателем перехідного уряду майбутньої автономної Підкарпатської Русі (далі – Предсидатель) у складі України. Крім того, Предсидатель у Заяві вимагав від Президента України те, чого і сам не знав: «прийняти відповідні рішення та зробити необхідні подання»?!

Однак «пересвідчення уряду України» затягнулося на десять років, а Предсидатель не наважувався відновити діяльність очолюваного ним уряду. Мабуть тому, що сам не знав що саме цей уряд має далі робити і як ним керувати. За попередньої згоди з керівництвом інших, тобто не русинських національних організацій, делегати від усіх русинських організацій Закарпатської області у жовтні 2008 р. відправили у відставку Предсидателя та очолюваний ним уряд як мертвонароджений та обрали новий на чолі із Петром Гецко. Про вище наведене засвідчує і Заява Предсидателя, яка фальшує історію русинів наступним чином:

1) А.Волошин був прем’єр-міністром, але не Президентом автономної Підкарпатської Русі, яка навіть не мала посади Президента. Саме Парламент автономної Підкарпатської Русі о 17 годині 15 березня 1939 р. прийняв закон, на підставі якого, та у відповідності до міжнародного права нації на самовизначення, автономна Підкарпатська Русь стала суверенною країною під назвою республіка Карпатська Україна. В результаті парламент автономної Підкарпатської Русі автоматично став парламентом суверенної Карпатської України та обрав А.Волошина її Президентом. Тому автономна Підкарпатська Русь 15.03.1939 р. перестала існувати аналогічно тому, як двома днями раніше (13.03.1939 р.) перестала існувати автономна Словаччина, яка стала незалежною Словаччиною. А значить, о 17 годині 15.03.1939 р. перестала існувати і посада прем’єр-міністра Підкарпатської Русі.

2) Суверенна республіка Карпатська Україна, окрім посади Президента, мала ще й посаду прем’єр-міністра її уряду, на яку Президент А.Волошин назначив Ю.Ревая. Виходить, що від А.Волошина правоприємником посади прем’єр-міністра 15.03.1939 р. став Ю.Ревай. Тому 15 травня 1993 р. обраний предсидатель ніяк не міг бути правоприємником посади прем’єр-міністра неіснуючої від 15.03.1939 р. автономної Підкарпатської Русі від самого Президента А.Волошина ще й тому, що А.Волошин у 1945 р. помер.

3) Повторюся, що замість автономної Підкарпатської Русі на карті Європи о 17 годині 15 березня 1939 р. появилася суверенна республіка Карпатська Україна. Вона не приймала рішення про вихід із складу федеративної Чехословаччини, як це 13.03.1939 р. вчинила суверенна Словаччина. Тому радянські війська у жовтні 1944 р. звільнили суверенну республіку Карпатська Україна, як суб’єкта федеративної Чехословаччини, але вже не автономну Підкарпатську Русь. Тому і рішення про вихід із Чехословаччини мала право приймати звільнена від угорської окупації саме суверенна республіка Карпатська Україна в особі її Народних комітетів.

У відповідності до міжнародного права та вище наведених незаперечних фактів, Народні комітети саме суверенної Карпатської України 26 листопада 1944 р. приймали рішення у формі Маніфесту про вихід суверенної Карпатської України із складу федеративної Чехословаччини. Вони і доручили новообраному парламенту та уряду здійснити приєднання суверенної Карпатської України до СРСР у складі Української РСР, але вже під назвою суверенна республіка Закарпатська Україна.

4) У травні 1945 р. радянська контррозвідка «Смерш» затримала у Празі Президента Карпатської України А.Волошина та ще трьох її міністрів: С.Клочурака, М.Долиная і Ю.Перевузника. Іншим міністрам суверенної Карпатської України та її прем’єр-міністру Ю.Реваю вдалося втекти. Затриманих А.Волошина, С.Клочурака, М.Долиная і Ю.Перевузника було доставлено в Москву. Там А.Волошин (мабуть неприродною смертю) у 1945 р. помер в Лефортовській тюрмі КДБ. А С.Клочурак, М.Долинай і Ю.Перевузник, після їх звільнення з радянських концтаборів, повернулися у Прагу, де і померли. Тому згадане предсидателем у Заяві про те, що уряд суверенної Карпатської України нібито було фізично «знищений разом з Президентом сталінським тоталітарним режимом» не відповідає дійсності.

5) Скажімо собі, русини, правду. Юридична неграмотність та незнанням історії своєї країни її прем’єр-міністром дає підставу, аби уникати з ним не то що діалогу з боку офіційного Києва, а навіть будь-якого контакту. На жаль, цього не розуміють деякі керманичі русинських об’єднань ще й сьогодні. Якщо вийде із ладу їх телевізор, то не ремонтують його самі, а несуть у телемайстерню до спеціалістів. В той же час, не будучи юристом чи навіть істориком за фахом, дехто із них безвідповідально береться за вирішення історико-юридичних проблем доленосного значення для всієї русинської нації!

Це вже не просто нонсенс, а злочин проти русинської національної меншини в Україні! Бо ніхто із лікарів за освітою, але за фахом терапевта, не візьметься робити хірургічну операцію людині. В той же час у цілому ряді заяв, звернень і рішень русинських «кермачів» мова йде не про одного русина, а про долю всієї русинської нації. З моєї оціночної точки зору, по вище згаданій причині вони скоріше заганяють проблему русинів у глухий кут, ніж сприяють її вирішенню. Невже за 20 років проб і помилок для русинських керманичів замало, щоб зрозуміти: без відповідної допомоги з боку висококваліфікованих адвокатів у питаннях становлення русинської нації та її державотворення, як свого часу це уже робили адвокати А.Добрянський та Г.Жаткович, русинську проблему шляхом проб і помилок не вирішити?

Тим більше не вирішити їх, якщо дотримуватись порад окремих русинських активістів, що непотрібно вказувати помилки лідерів, бо це негативно на них впливає. За такої логіки не треба вказувати на помилки у зошитах учнів, тим більше на помилки уряду чи Президента України! Не погоджуюсь із такою логікою, бо вона дуже небезпечна для русинської національної меншини в Україні, яку можна усвідомити із наступних двох конкретних прикладів.

Перший: Правління «Товариства Карпатських Русинів» 29 січня 1990 р., тобто ще за часів СРСР, прийняло написану мною Декларацію (публічну заяву), адресовану президенту СРСР М.Горбачову, Голові Президії Верховної Ради СРСР і Голові Президії Верховної Ради УРСР. В ній обґрунтовувалось незаконність Указу Президії ВР СРСР та Указу Президії ВР УРСР від 22.01.1946 р. про утворення Закарпатської області на території суверенної Закарпатської України, що привело до незаконної її ліквідації.

Декларація була направлена адресатам та опублікована в місцевих газетах «Отчий храм», «Панорама» і «Карпатський край». В ній вимагалося відмінити ці два незаконні Укази та утворення на території Закарпаття автономної республіки у складі Української РСР. В результаті із Москви в Ужгород приїхав заступник голови національного комітету Верховної Ради для вивчення ситуації. Згодом із секретаріату Президії Верховної Ради СРСР повідомили, що питання про ліквідацію цих Указів буде розглядатися у другій половині 1991 р. позитивно.

Але відбувся путч і СРСР розвалився. Однак процес відновлення автономності уже пішов і обласна рада 31.10.1991 р. прийняла рішення винести це питання 1 грудня 1991 р. на обласний референдум. Тобто, якщо юридично грамотно написати законні претензії, то навіть в радянські часи нікого до кримінальної відповідальності не притягували.

Другий приклад: керівники та активісти русинських організацій у жовтні 2008 р. розробили проект «Меморандуму», а в ньому «Акт проголошення» статусу автономності Закарпаття у складі України. Передбачалося, що після його затвердження на 2-му Європейському конгресі Підкарпатських русинів їх буде вручений депутатам обласної ради для законної реалізації ними прийнятого на референдумі рішення.

Однак для участі у підготовці чи бодай перевірки цих доленосних для Закарпаття проектів історико-юридичного характеру «Меморандуму» та «Акту проголошення» (далі – Документи) не було задіяне жодного юриста. Тому допущеними в цих проектах Документів неточностей, хоча у них фактично викладені законні наміри русинів, скористалися їх «цімбори» переважно із Галичини. За їх наклепом та під тиском офіційного Києва, Управління СБУ в Закарпатській області у жовтні 2008 р. порушило по прийнятих на 2-му Європейському конгресі підкарпатських русинів Документів кримінальну справу № 449.

Готувала проекти Документів група русинських лідерів та активістів. Читали їх для обговорення і прийняття Є.Жупан і Д.Сидор. Обговорювали та затверджували Документи на конгресі більше сотні делегатів. А кримінальну справу порушили проти одного Д.Сидора мабуть тому, що він священик православної церкви, яка по юрисдикції підпорядкована Московському Патріарху, який дуже не до вподоби В.Ющенку, тодішньому Президенту України.

В результаті, по сьогодні (уже 3 роки і 4 місяці!) приходиться русинським лідерам і активістам доводити слідчим СБУ та судді Апеляційного суду свою вірність Україні та відсутність зазіхань на її кордони. А скільки ще потрібно часу, щоб цю справу розглянув та виніс свій вердикт Європейський суд по правам людини?

Тому залишаюся із свої міркуваннями, що все таки краще було б звернутися до юриста і таким чином запобігти порушенню кримінальної справи. Бо вона фактично порушена проти всіх делегатів 2-го Європейського конгресу підкарпатських русинів мабуть з метою, щоб русини перестали законно домагатися статусу автономності Закарпаття у складі України аналогічно тому, як цього успішно домоглися мешканці Криму.



Адвокат Петро Годьмаш, член Національної спілки журналістів України.

м. Ужгород