Отправлено: 29.09.11 12:21. Заголовок: История Закарпаття (Подкарпатской Руси) писалось под диктовку КГБ

Історія Закарпаття писалася на замовлення КДБ

Таку мою особисту думку підтвердила видана у 2009 р. в Ужгороді книжечка «Що видів я на Закарпаттю…» Юлія Бращайко.
Населене русинами історичне Закарпаття в 1918 р. домоглося від Угорщини статусу автономної республіки під назвою Русинська Країна, яка по ініціативі русинів, у 1919 р. було приєднано до Чехословаччини під назвою Підкарпатська Русь із збереженням за собою статусу автономності. По вказівки генштабу Австрії, яка вирішила «віддячити» Угорщині за розвал Австро-Угорщини, одним із перших ініціаторів приєднання Русинської Країни до Чехословаччини був А.Волошин. Але це було відомо контррозвідці Генштабу Чехословаччини і тому уряд Праги не давав можливості А.Волошину займати високі державні посади, як на це розраховував Генштаб Австрії.
В результаті А.Волошин розсердився і став активним опозиціонером, чим скористались радикальні українці польської Галичини, які масово і нелегально наводняли Підкарпатську Русь щоб уникнути в Польщі покарання за антипольську діяльність. Саме вони всіляко вихваляли А.Волошина та підтримували його сепаратистську діяльність. Підтримував А.Волошина і Ю.Бращайко (Баєр), пращури якого теж були переселенцями із Галичини. За активної участі галичан, Ю.Бращайко навіть очолив створену в Підкарпатській Русі «Просвіту» на зразок «Просвіти» в Галичині, а заступником Ю.Бращайко у «Просвіті» був А. Волошин.
У 1938 р. Гітлер приєднав рідну йому Австрію до Німеччини шляхом аншлюсу і домігся від уряду Праги, щоб А.Волошина було призначено прем’єр-міністром автономної Підкарпатської Русі. В свою чергу А.Волошин домігся, щоб Ю.Бращайко (Баєр), став міністром фінансів в уряді Підкарпатської Русі та депутатом її парламенту. Саме Ю.Бращайко (Баєр), написав і 15 березня 1939 р. зачитав у парламенті Підкарпатської Русі проект закону про суверенітет Підкарпатської Русі, але під назвою Карпатська Україна.
Тобто, Ю.Бращайко (Баєр), був не просто спостерігачем, а активним громадським і політичним діячем як автономної Підкарпатської Русі, так суверенної республіки Карпатська Україна. Тому і мав би відповідно назвати написані ним спогади, видані в 2009 р. книжечкою, «Що натворив я на Закарпаттю…».
На теренах автономної республіки Підкарпатська Русь 15 березня 1939 р. було закономірно проголошено суверенну республіку під назвою Карпатська Україна. Її 18 березня 1939 р. було «приєднано» до Угорщини у якості історичного Фелвідейка, тобто сьогоднішнього Закарпаття.
У жовтні 1944 р. суверенну Карпатську Україну звільнила радянська армія і зразу вступив в дію розроблений у Москві план її приєднання до СРСР.
Щоб цьому не заважали політичні та авторитетні громадяни суверенної Карпатської України, «Смерш» (контррозвідка Червоної армії) спочатку арештував всіх міністрів та депутатів парламенту як Підкарпатської Русі, так і Карпатської України. Це було зроблено з метою, щоб без них 26 листопада 1944 р. провести в Мукачеві Перший з’їзд (політично і юридично неграмотних) делегатів Народних комітетів, як тимчасових органів місцевої влади Карпатської України. Бо на цьому з’їзді було «одноголосно» проголосоване за написаний у Москві Маніфест про вихід суверенної Карпатської України із складу федеративної Чехословаччини з метою приєднати її до Радянської України вже під назвою Закарпатська Україна, а також було обрано парламент цієї суверенної Закарпатської України.
Ось чому 1 листопада 1944 р. було арештовано Ю.Бращайко (Баєра), якого разом із сотнями інших представників русинської еліти без вироку суду було в 1944-1945 рр. вивезено в однин із концентраційний таборів сталінсько-берієвського ГУЛАГу, створеного спеціально для іноземців на Донбасі біля міста Єнакієве.
У вище згаданому і написаному в Москві Маніфесті (за участю горезвісного Леві Мехліса), зокрема, написано: «Народні збори в Марамороші 18 грудня 1918 року і в Хусті 21 січня 1919 року, які репрезентували 420 громадян, проголосили возз’єднання Закарпатської України зі всією Україною».
Саме на підставі вище згаданих рішень ґрунтувався Маніфест та план приєднання уже суверенної Закарпатської України до всієї Радянської України. Але знайти протоколи згаданих у Маніфесті народних зборів у Марамороші і Хусті не вдалося. Тому було прийнято рішення відновити ці протоколи шляхом опитування учасників вище згаданих зборів для написання відновлених, тобто, нових протоколів, які б потім відновлені протоколи підписали головуючі та протоколянти цих зборів, фактично, заднім числом. Оскільки головуючим на зборах в Хусті був Ю.Бращайко (Баєр), то у цей процес відновлення протоколу народних зборів в Хусті, які відбулися 21 січня 1919 р., було включено перш за все Ю.Бращайко. Він погодився написати навіть спогади, а в них згадати народні збори в Хусті, але за умови… закриття безпідставно порушеної проти нього кримінальної справи і звільнення з концтабору.
Безпідставно порушену проти В.Бращайко кримінальну справу 22 січня 1945 р. було закрито, але з під варти його не звільнили. В результаті Ю.Бращайко (Баєр), заявив, що в неволі та без відповідних документів він не може по пам’яті написати спогади і його, як написано в передмові вище згаданій книжечці «Що видів я на Закарпаттю…», звільнили з концтабору тільки восени 1945 р. В передмові написано, що Ю.Бращайко повернувся додому в Хуст лише 13 лютого 1946 р., де і закінчив 10 березня 1946 р. писати спогади під назвою «Що видів я на Закарпаттю від року 1918 до року 1946». Хоча правильно було би назвати цей рукопис, як уже було сказано, «Що натворив я на Закарпаттю від року 1918 до року 1946».
Дуже сумніваюсь, щоб Ю.Бращайко (Баєр), політично не благодійна для СРСР особа, міг десь з осені 1945 р. і до 13 лютого 1946 р. безконтрольно від КДБ вештатись і на власний розсуд писати спогади. Мабуть Ю.Бращайко був з осені 1945 р. і до березня 1946 р. ізольований, де і писав свої спогади під контролем КДБ. Це очевидно із тексту цих спогадів, у яких Ю.Бращайко постійно відходить від заданої йому теми, але різко повертається до тих фактів, якими цікавилися і мабуть диктували особи, під контролем яких Ю.Бращайко писав вище названі спогади.
Ю.Бращайко (Баєр), у спогадах торкнувся факту, що у жовтні 1918 р. Угорщина проголосила свій вихід із складу Австро-Угорщини і в цей же місяць прийняла Маніфест, яким надала народностям Угорщини право на самовизначення аж до утворення суверенної країни. Написав він, що русини на чолі з А.Волошиним домагалися лише автономії, але у складі саме Угорщини!
Ю. Бращайко у вище згаданих спогадах детально написав як русини цієї автономії домоглися, а саме: русини організували і 10 грудня 1918 р. провели в Будапешті Всерусинські збори, щоб обговорити і затвердити проект закону про свою політичну автономію у складі Угорщини. Він у спогадах написав, що на ці збори русинів в Будапешті його, у якості делегата, не було запрошено. Однак Ю.Бращайко вдалося організувати для поїздки на ці Всерусинські збори В.Тимчика, І.Фенинця, І.Сірко, В.Величко та ще двох мешканців Хуста. Ю.Бращайко (Баєр), із ним названими мешканцями Хуста, вдалося 9 грудня сісти на спеціальний поїзд, виділений для поїздки делегатів-русинів на Всерусинський з’їзд в Будапешті.
В результаті Ю.Бращайко (Баєр), який не був делегатом цього з’їзду (мабуть із-за своєї єврейської національності), таки вдалося 10 грудня 1918 р. виступити в Будапешті на Всерусинських зборах, у яких взяли участь, (за словами Ю. Бращайко) 450 делегатів-русинів.
Ю.Бращайко (Баєр), у спогадах написав, що всі виступаючі на цих Всерусинських зборах підтримували проект закону про автономії русинів саме у складі Угорщини! Проти виступив лише він, Ю.Бращайко, священик М.Медве, П.Долинай, а також його брат М.Долинай, який був студентом медичного факультету Будапештського університету і не був делегатом. Всі інші, після обговорення і внесення відповідних змін, проголосували за законопроект про автономію русинів у складі Угорщини.
Ю.Бращайко (Баєр) у спогадах написав, що в Мараморошській жупі (окрузі) знайшлися незадоволені цим законопроектом і Іван Гощук, адвокат в Марамороші, з цього приводу 18 грудня 1918 р. провів в Марамороші народні збори. На них було прийнято рішення провести 21 січня 1919 р. в Хусті загальні збори делегатів-русинів від усіх русинських сіл Угорщини з метою, «щоби нарід проголосив свою вірність до Угорщини». А про те, що на цих зборах було прийнято ще й якісь інші рішення, зокрема, про приєднання Закарпаття до України, Ю.Бращайко нічого у спогадах не написав.
Прийнятий 10 грудня 1918 р. в Будапешті на Всерусинських зборах законопроект про автономію русинів, Угорщина 21 грудня 1918 р. прийняла у якості конституційного (народного) закону під № 10, назвавши його (пишу дослівно) «Про автономію Русинської (Рутенської) нації, що проживає на території Угорщини». Цим законом русинському регіону, тобто сьогоднішньому Закарпаттю, було надано статус автономної республіки під назвою Русинська Країна, а її русинів було визнано політичною нацією. Цей Закон було наступного дня опублікувано в урядовій газеті і 23 грудня 1918 р. він набрав юридичної сили.
Далі Ю.Бращайко у спогадах почав детально описувати як його органи місцевої влади переслідували, та про свою поїздку в Будапешт з метою оскаржити це переслідування самому графу Каролі, голові уряду Угорщини. І без переходу від описування цієї поїздки в Будапешт, він, не очікувано для читача, написав: «Абсолютна більшість сіл була за скликання зборів до Хуста, що означало, що більшість є за Україною». Очевидно, що хтось мабуть саме цієї фрази від Ю.Бращайко вимагав. Але цей «хтось» не розумів, що згода більшості сіл направити своїх делегатів на збори в Хуст ще не являється доказом, що «більшість є за Україну». А двома абзацами вище Ю.Бращайко написав, що Хустські збори збиралися з метою «щоби нарід проголосив свою вірність до Угорщини».
Але яких саме сіл – тільки автономної республіки Русинська Країна чи навіть і сіл Пряшівського краю, які теж населені русинами, і в жовтні 1918 р. уже прийняли рішення про приєднання до Чехословаччини та вважали себе її громадянами? Слід зауважити, що і в ті часи було встановлено, що народні збори не мають права відміняти закони чи вносити до них зміни, а тому назначені на 21 січня 1919 р. збори русинів в Хусті не мали перспективи. По цій причині Ю.Бращайко спочатку у своїх спогадах і написав, що збори в Хусті «були скликані також у цілі, щоби нарід проголосив свою вірність до Угорщини».
Ю.Бращайко у спогадах написав, що на 21 січня 1919 р. румунські війська Антанти зайняли територію русинів включно до села Зняцьово (сьогодні Мукачівського району), а чехословацькі війська Антанти зайняли всю іншу територію автономної Русинської Країни. Отже, на всій русинській території Угорщини фактично був військовий стан. Тому 21 січня 1921 р. в Хуст на Всенародні збори угорських русинів, фактично, ніхто із навколишніх населених пунктів не приїхав. А тому на ці збори 21 січня 1919 року в Хусті явилися лише мешканці цього провінційного селища. Ось чому Ю. Бращайко у спогадах пише: «Збори 21.1.1919 року відкрив я (тільки – П.Г.) від імені Хустської Народної Ради. Предсідником зборів був вибраний брат Михайло, за секретаря-протоколянта Михайло Тиводар, тепер учитель в Сивлюши. Збори рішили одноголосно, що прилучаємося до України із головним містом Києвом».
Тобто, 21 січня 1919 р. в Хусті відбулися не народні збори від всіх русинських сіл Угорщини, а лише збори членів Хустської Народної Ради, тобто мешканців Хуста. Однак скільки Хустська Народна Рада мала на 21 січня 1919 р. своїх членів, Ю.Бращайко не написав. Але як адвокат мав би знати, що навіть збори всіх мешканців (в той час селища) Хуст не мають права приймати рішення про приєднання куди-небудь автономної республіки Русинська Країна (сьогоднішього Закарпаття). Знав він, що на 21 січня 1919 р. набрав юридичної сили закон «Про автономію Русинської (Рутенської) нації, що проживає на території Угорщини», за яким русинська територія уже була автономною республікою Русинська Країна у складі Угорщини. А тому навіть народними зборами навіть всіх русинських сіл Угорщини відмінити його неможливо, хіба плебісцитом. Але якщо Ю.Бращайко писав цей абсурд не по своїй волі, то дивуватися його юридичній «грамотності» не треба.
Зрозуміло, що написані Ю.Бращайко спогади неможливо було використати як доказ, що в Марамороші 18 грудня 1918 р., а в Хусті 21 січня 1919 р., народні збори русинів Угорщини прийняли рішення про приєднання до всієї України. Тому написані Ю.Бращайко спогади «Що видів я на Закарпаттю від року 1918 до року 1946» не були використані і залишилася на збереження в архіві Управління Комітету Державної Безпеки Української РСР в Закарпатській області. Ось чому вони були опубліковані тільки в 2009 р. Про це і написано в передмові вище згаданої книжечки «Що видів я на Закарпаттю…», що у 1975 р. майор Прокіп Майорчук, відповідальний працівник Управління Комітету Державної Безпеки Української РСР в Закарпатській області, просто віддав студенту історичного факультету Ужгородського університету Ю.Сідею написані на машинці (31 аркуш) спогади Ю.Бращайко під назвою «Що видів я на Закарпаттю від року 1918 до року 1946». Уже будучи на пенсії, історик за фахом Ю.Сідей зрозумів, що спогади Ю.Бращайко доцільно видати окремою книжечкою і в 2009 р. видав їх.
Переконаний, що подібно вище згаданим спогадам писали й інші учасники народних зборів у Марамороші і Хусті. Вони мабуть теж не відповідали Маніфесту і були або знищені, а може і по сьогодні зберігаються в архівах СБУ.
Але щоб підтвердити написане в Москві про вище згадані народні збори в Маніфесті, саме в стінах Ужгородського університету було нав’язано студентам міф про те, що вище згадані народні збори в Хусті таки були Всенародними зборами русинів Угорщини, на яких нібито було прийнято рішення приєднати Закарпаття (в той час автономну республіку Русинську Країну) до Радянської України. В результаті сотні випускників-істориків Ужгородського університети по сьогодні розносять цей міф по всьому світу.
Так, випускник Ужгородського університету Віднянський С.В. в Києві завідує відділом історії зарубіжних країн в Інституті історії України Національної академії наук України. Його статтю про вище наведене під назвою «Всенародні збори угорських русинів» опубліковано в 1-му томі «Енциклопедії історії України». В ній написано, що в Хусті «21 січня 1919 р. на з’їзд прибуло 420 делегатів від 175 (з поміж 400) населених пунктів Закарпаття та близько тисячі гостей з навколишніх сіл. Практично всі виступаючі вимагали возз’єднання з Україною. У прийнятій одноголосно резолюції пропонувалося: «Всенародний конгрес Угорських Русинів з дня 21 січня 1919 р. ухвалює з’єднати комітати: Угоча, Берег, Уг, Земплин, Шариш, Спіш і Абауй-Торна з Соборною Україною»!?
Не думаю щоб доктор історичних наук Віднянський С.В. не знав, що комітати Земплин, Шариш, Спіш і Абауй-Торна не входили до складу автономної Русинської Країни, тобто Закарпаття, і утворювали Пряшівський край Чехословаччини. Тому делегати від населених пунктів Закарпаття просто не могли приймати рішення приєднати до України Пряшівський край Чехословаччини. Віднянський С.В. мав би знати, що в ті часи в селищі Хуст не було навіть приміщення, у якому можна би розмістити 420 делегатів, не кажучи вже про тисячу гостей!
Тим більше, що він знав і пише наступне: «За згодою Антанти, 12 січня 1919 р. чехословацькі військові частини зайняли Ужгород (а) Східні регіони Закарпаття почали окуповувати румунські війська».
Як і написав Ю.Бращайко у вище згаданих своїх спогадах, на 21 січня 1919 р., румунські війська окупували Рахів, Тячів, Хуст, Сивлюш, Берегове і Мукачово, включно із селом Зняцево. А чехословацькі війська окупували Ужгород та інші села автономної Русинської Країни включно із селом Середнє. Цим Ю.Бращайко і пояснив чому делегати від русинських сіл Закарпаття не з’явилися 21 січня 1919 р. в Хуст на заплановані Всерусинські збори.
Віднянський С.В. родом із Галичини і мабуть тому немилосердно паплюжить в «Енциклопедії історії України» історію Закарпаття. З цією метою фальсифікує навіть закон Угорщини про автономію Закарпаття. Правильна назва цього закону така: “Про автономію русинської нації що проживає на території Угорщини”. Однак Віднянський С.В. назвав його «Про національну автономію русинів, що проживають в Угорщині». Бо добре розуміє велику різницю між статусом автономної республіки, який отримали русини Русинської Країни (який визнав русинів політичною нацією), і статусом національної автономії, яка надавала б русинам тільки право на русинську мову і культуру.
Із вище наведеного можна зробити висновок, що в Україні таки виправляються вчинені за часів СРСР перекручення і фальсифікації історії Закарпаття. Про це свідчать і опубліковані у вище згаданій енциклопедії статті доктора юридичних наук Бисаги Ю.М., професора Ужгородського національного університету. Але не скажеш це стосовно Миколи Вегеша, ректора цього університету. За часів президентства В.Ющенко, М.Вегеш ліквідував створений І.Попом при Ужгородському державному університеті «Інститут карпатознавства», та створив на його базі «Інститут регіональної політики», який і очолив. На догоду В.Ющенко, саме цей інститут ще й сьогодні проводить антирусинську політику. Не здивуюсь, якщо М.Вегеш буде ініціатором присвоєння цьому інституту звання ім. Суслова Н.Я., головного ідеолога компартії СРСР у боротьбі з русинською нацією в Закарпатті.

Адвокат Петро Годьмаш, член Національної спілки журналістів України.