Отправлено: 12.04.11 17:46. Заголовок: Ответ на письмо Литвина адвоката Годьмаша

ПРИВАТНИЙ АДВОКАТ П. ГОДЬМАШ
88015, місто Ужгород Закарпатської області, вул. Заньковецької, № 19, кв. 71, тел. 29-180


Академіку Національної академії наук України
Литвину Володимиру Михайловичу,
Голові Верховної Ради України.

Вельмишановний Володимире Михайловичу!

Ви є академіком НАН України і спікером парламенту, однак не маєте право свої наукові переконання «узаконювати» як Голова Верховної Ради України. Тим більше, якщо вони суперечить загально відомим фактам в галузі історії сусідніх країн з метою переписати їх.

Розумію, що по причині Вашої зайнятості більш важливими питаннями державної ваги, листа на моє ім’я № 01-11/261 від 10 березня 2011 року писали Ваші помічники, але підписували його Ви (ксерокопія додається). Тому і відповідальність за історичну неграмотність невідомого мені Вашого помічника стосується Вас як підписанта і зводиться до наступного.

У Вашому письмі безпідставно стверджується, що оскільки в Договорі між СРСР і Чехословаччиною «Про Закарпатську Україну» згадується, що Закарпатська Україна на підставі укладеного в Сен-Жермен-ан-Ле Договорі від 10 вересня 1919 року увійшла до складу Чехословаччини в якості автономної одиниці. Тому Закарпатська Україна «не володіла ознаками суверенної держави і не була суб’єктом міжнародного права». Але це є перекрученням як тексту Договору, так загальновідомих фактів і обставин.

В Сен-Жермен-ан-Ле 10 вересня 1919 року було укладено два міжнародні Договори і в жодному із них не згадано як про автономну Підкарпатську Русь, так про Закарпатську Україну, оскільки їх ще в природі не було. В ст. 53 Сен-Жерменського мирного Договору із Австрією сказано, що до складу Чехословаччини згодом увійде «автономна територія Русинів на південь від Карпат».

В цей же день, 10 вересня 1919 року, в залі Сен-Жермен-ан-Ле країни-учасниці Паризької мирної конференції уклали Угоду із Чехословаччиною про захист національних меншин, які із утворенням Чехословаччини увійдуть до її складу. В статтях 10 -13 цієї Угоди із Чехословаччиною сказано, що Чехословаччина зобов’язується «автономній території Русинів на півдні від Карпат» надати статус автономної одиниці із законодавчим Соймом (парламентом), тобто надати статус автономної державності республіканського типу.

Оскільки як у мирному Договорі із Австрією, так в Угоді із Чехословаччиною, мова йде про «автономну територію Русинів на південь від Карпат», а тому була і територія Русинів на півночі Карпат, тобто Пряшівський край нині суверенної Словаччини. Без чіткого знання і розуміння цього факту і вийшло так, що написане від Вашого імені письмо на моє ім’я демонструє історичну неграмотність в питаннях історії Угорщини, Австрії, Австро-Угорщини і Чехо-Словаччини, до складу яких входила сучасна Закарпатська область України аж до 1946 року!

Історіографії названих країн доводять, що території русинів на заході від Карпат в ІХ ст. входили до складу першої слов’янської країни Велика Моравія. Але з-під Києва вирушили на захід і в 898 році подолали Карпати племена угорців, які заволоділи Великою Моравією, на території якої утворили своє Королівство Угорщина. Воно згодом опинилось в складі Австрії, яка під впливом «весни народів» в 1849 р. визнала свої слов’янські народності політичними націями. В їх числі русинську націю, для якої було створено Русинську національно-культурну автономію із центром в Ужгороді.

Насправді Австрія проводила політику денаціоналізації і розпочала цей процес із слов’ян. З цією метою моравську і русинську нації було адміністративно розділено таким чином, що правобережна від ріки Морава територія мораван увійшли до складу Австрійського дистрикту, а лівобережна – до Словацького. Аналогічно правобережна від ріки Уж територія русинів увійшла до складу Словацького дистрикту, а лівобережна – до Угорського. В 1918 році Австро-Угорщина розпалась на окремі суверенні країни і лівобережна від ріки Уж територія русинів опинилась у складі Угорщини, а правобережна – у складі Чехо-Словаччини.

Русини, які опинились у складі Угорщини, домоглися від Будапешту прийняття 21 грудня 1918 року конституційного закону № 10 «Про автономію русинської нації, що проживає на території Угорщини», яким русинську автономну державність республіканського типу було названо «Русинська Країна». В цьому законі 1-й параграф написано так: «Русинська нація, що проживає на території Угорщини, має повне право на самовизначення в області управління своїх внутрішніх справ, юстиції, шкільних та освітніх справ, віросповідання, як з точки зору законодавства, так і правління, і з огляду на це положення цей закон є керуючим».

04 березня 1919 року відбулися вибори до парламенту автономної Русинської Країни, який приступив до розробки її Конституції. Але владу в Угорщині захопили комуністи і русинські національні організації 8 травня 1919 року прийняли в Ужгороді рішення про вихід із Угорщини та приєднання до Чехословаччини на правах автономної республіки, але під назвою Підкарпатська Русь. Це рішення русинів розглядалось на Паризькій мирній конференції, яка вище згаданими Договором із Австрією та Угодою із Чехо-Словаччиною санкціонувала приєднання русинів автономної республіки Русинська Країна до Чехо-Словаччини. Мабуть щоб не вживати назву «Країна Русинів» Угорщини чи «Підкарпатська Русь» Чехословаччини, у згаданих Договорі і Угоді було застосовано термін «автономна територія Русинів на південь від Карпат».

Однак на прохання русинів, Чехо-Словаччина у своїй першій Конституції 1920 року термін «автономна територія Русинів на південь від Карпат» замінила назвою «Підкарпатська Русь» і надала її русинам статус автономності, який був приблизно таким, як в автономної області СРСР. Тільки конституційним законом «Про автономію Підкарпатської Русі» від 22 листопада 1938 року її титульній русинській нації було надано найширший на той час статус автономної державності республіканського типу. Обраний 12 лютого 1939 року парламент автономної республіки Підкарпатська Русь 15 березня 1939 року прийняв закон, яким Підкарпатську Русь проголосив суверенною республікою під назвою Карпатська Україна.


Однак Угорщина на протязі 14-18 березня 1939 року окупувала Підкарпатську Русь – Карпатську Україну, яку 27 жовтня 1944 року звільнила від окупації Червона армія. Делегати Народних Комітетів (місцевих органів влади) Карпатської України 26 листопада 1944 року провели в Мукачеві з’їзд, на якому прийняли Маніфест про вихід суверенної Карпатської України із складу федеративної Чехословаччини та приєднання її до Української РСР. На цьому ж з’їзді було обрано парламент Закарпатської України під назвою «Народна Рада», який 27 листопада 1944 року обрав уряд незалежної від Чехо-Словаччини Карпатської України.

Оскільки Карпатська Україна 15 березня 1939 року проголосила суверенітет, то знову проголошувати його після визволення Карпатської України від угорської окупації міжнародним правом не передбачалося. В тогочасній воєнній вакханалії Чехія з 15 березня 1939 і по 9 травня 1945 року була в окупації, а тому парламент Чехо-Словаччини просто не мав можливості внести в її Конституцію відповідні зміни у перейменування автономної республіки Підкарпатська Русь в суверенну республіку Карпатська Україна, назву якої також було змінено на Закарпатська Україна. \

Ці зміни всім світом визнаної «автономної території Русинів на півдні Карпат» на автономну республіку Підкарпаська Русь, а потім на суверенну республіку Карпатська Україна та Закарпатська Україна, недолуге було оговорено в Договорі СРСР і Чехо-Словаччини «Про Закарпатську Україну» від 29 червня 1945 року. Тому, вельмишановний Володимире Михайловичу, Ваші помічники неправильно розуміють нагадування стосовно змін цих назв і незалежну від Чехо-Словаччини республіку Закарпатська Україна безпідставно називають адміністративною одиницею. Не задумуючись над тим, що до якої суверенної країни ця адміністративна одиниця Закарпатська Україна входила, якщо 26 листопада 1944 року вийшла із складу Чехо-Словаччини і тільки 22 січня 1946 року увійшла до складу Української РСР!?

Ваші помічники не знають, або не хочуть знати, що Народна Рада (парламент) незалежної від Чехо-Словаччини суверенної республіки Закарпатська Україна з перших днів почав приймати свої закони під назвою «Декрет». Так, уже наступного дня, 27 листопада 1944 року парламент Закарпатської України прийняв Декрет під № 1, яким було затверджено склад уряду суверенної Закарпатської України, а також Декрет № 7 «Про наділення землею безземельних і малоземельних селян, робітників і службовців Закарпатської України». А 15 грудня 1944 року прийняв Декрети «Про перехід прав власності від Чехословацької Республіки і Угорського Королівства до Закарпатської України» та «Про припинення зв’язків Народних Комітетів Закарпатської України з уповноваженим уряду Чехословацької Республіки». 18 грудня 1945 року парламент Закарпатської України своєю постановою затвердив Інструкцію «Про організацію і порядок діяльності Спеціального Суду Закарпатської України» на зразок горезвісних в СРСР «трійок», який потім Декретом від 22 січня 1945 року було перейменовано в Спеціальний Суд при Народній Раді Закарпатської України.

Народна Рада, тобто парламент суверенної Закарпатської України 9 січня 1945 року прийняв Декрет «Про організацію державно-адміністративного управління Закарпатської України», яким було визначено адміністративно-територіальний поділ Закарпатської України, її вищі та місцеві органи влади, порядок їх обрання та на який термін, а також порядок утворення та підпорядкування правоохоронних органів Закарпатської України. А 12 січня 1945 року було прийнято Декрети: «Про державний прапор Закарпатської України», «Про народний Гімн Закарпатської України», «Про організацію судових органів Закарпатської України», «Про створення органів прокуратури Закарпатської України». 09 лютого 1945 року прийняв Декрет «Про амністію громадян Закарпатської я України»ю, а 16 березня 1945 року – Декрет «Про державний бюджет Закарпатської України», і так далі.

До речі, в Декреті «Про сім’ю і брак» сказано: «Браки іноземців між собою або з громадянами Закарпатської України, які укладаються в кордонах Закарпатської України, належить здійснювати по законам Закарпатської України».

На підставі лише вище наведеного кожний учень, який вивчав предмет про правознавство України, не задумуючись скаже, що Закарпатська Україна була суверенною країною. Її суверенітет визнавав уряд Української РСР на чолі з М.Хрущовим, а також Румунія, Угорщина, Польща і Чехословаччина. Тому для всіх автохтонних закарпатців дивно, що Ви, Володимире Михайловичу, будучи академіком Національної академії наук України в галузі історіографії, підписали вище згаданого на моє ім’я листа, у якому по смішному доводиться, що Закарпатська Україна нібито (цитую) «була адміністративно-територіальною одиницею то одної, то іншої держави. А відтак, вона не володіла ознаками суверенної держави».

А як же тоді розуміти текст Указу Президента України про присвоєння 15 березня 2002 року А.Волошину звання Герой України, у якому його названо Президентом Карпатської України?!

З повагою і надією на відповідь, адвокат

Годьмаш Петро Васильович,
член Національної спілки журналістів України

05 квітня 2011 року.