Отправлено: 11.10.10 18:50. Заголовок: ІСТОРИЧНО - ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ записки Народного депутата В.Голуба

ІСТОРИЧНО - ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ
до пояснювальної записки Народного депутата В.Голуба “Про внесення доповнення до Закону України “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин”.

Преамбула: Відповідно до пункту 1 статті 1 “Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх фори расової дискримінації” від 7 березня 1966 року, “расова дискримінація” – це будь-який виняток, або обмеження, основані на ознаках національного чи етнічному походження, наслідком яких є знищення прав людини та основних прав людини у політичній, культурній чи будь-яких інших галузях суспільного життя.

Для боротьби з расовою дискримінацією при ООН створено “Комітет по ліквідації расової дискримінації” (далі – Комітет). Він на своїй 69-й сесії в липні-серпні 2006 року заслухав звіт України і визнав, що громадяни України русинської національності дискримінуються на державному рівні. В п. 20 прийнятого Комітетом рішення написано: “Комітет занепокоєний відсутністю офіційного визнання меншини русинів, не дивлячись на її мовну, етнічну особливість. Комітет рекомендує країні-учаснику (тобто Україні) розглянути питання про визнання русинів в якості національної меншини”.

Тобто, Комітет ООН визнає русинську націю, яка своєю мовою та етнічними особливостями відрізняється від інших націй. Комітет ООН по суті вимагає від України офіційно визнати русинську національну меншину, яка компактно проживає в Закарпатті, і таким чином припинити її дискримінацію.

Незважаючи на те, що статті 4 і 5 цієї “Міжнародної Конвенції про ліквідацію всіх фори расової дискримінації” зобов’язують Україну вжити негайних і позитивних заходів, спрямованих на “заборону і ліквідацію расової дискримінації у всіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом”, Україна фактично ігнорує ці зобов’язання перед країнами всього світу.

Історія виникнення і формування русинської нації.

Під час Великого переселення народів, слов’янські племена переселялись із півночі на південь і Карпатами були розділені на дві групи: західну і східну. Західні слов’яни у 843 році об’єднались, створивши першу суверенну слов’янську державу Велика Моравія. До її складу увійшли землі, заселені племенами мораван, чехів, словенів, сербів, словаків і хорватів, тобто майбутніх русинів Закарпаття та Пряшівського краю Словаччини.

Східні слов’яни в 885 році почали засновувати Київську Русь, до якої увійшли племена кривичів, в’ятичів, радимичів, дреговичів, древлян, полян, сіверян, та інших. Зокрема, частина хорватів, які поселилися на східній частині Карпат, названої Лемковина. Тільки в 992 році до Київської Русі були приєднані тиверці-галичани і лемки-хорвати, територія яких входила до складу Польщі.

У 889 році у Велику Моравію прикочували племена угрів (угорців), які поступово захоплювали землі Великої Моравії і вона в 907 році перестала існувати. Кіннотники угорців продовжили спустошливі напади на сусідні країни, а тому Європа їх боялись. По цій причині, а можливо із-за важко прохідних Карпат, Київська Русь не як можливості, так і намірів приєднувати хорватів-русинів Закарпаття до Київської Русі. А тому історія не знає про походи її князів на сьогоднішнє Закарпаття. Оскільки в 863 році хорвати-русини Закарпаття прийняли християнство, то країни Європи назвала їх Білі Хорвати. Угорці почали називати їх рутени (русини).

В 1526 році Османська (Турецька) імперія заволоділа землями Угорщини, але в 1683 році потерпіла поразку від Австрії. В результаті територія Угорщини, в тому числі територія русинів Закарпаття і Пряшівського краю (сьогоднішньої Словаччини) увійшли до складу Австрії. Своєю Конституцією 1849 року, Австрія визнала всі свої слов’янські народності окремими політичними націями, які мають право на національно-культурну автономію. В Їх числі русини Закарпаття, яким було створену русинську автономну область із центром в Ужгороді, а русинам Пряшівського краю – із центром в Пряшеві.

В 1872 році Угорщина відновила свою державність і спільно із Австрією утворила двоєдину державу Австро-Угорщина, яка в 1918 році перестала існувати. В результаті Угорщина стала суверенною країною і конституційним законом “Про автономію русинської нації, що проживає на території Угорщини” від 21 грудня 1918 року утворила у своєму складі русинську автономну республіку під назвою Русинська Країна. Перший параграф цього закону написано так: “Русинська нація, що проживає на території Угорщини, має повне право на самовизначення в області управління своїх внутрішніх справ, юстиції, шкільних та освітніх справ, віросповідання, як з точки зору законодавства, так і правління, і з огляду на це положення цього закону є керуючим”.

Таким чином, русинська політична нація, яка проживала на території нині Закарпатської області, в 1918 році отримала статус автономної республіки, обрала депутатів до свого парламенту і почала своє державотворення. Але владу в Угорщині захопили комуністи і русини сьогоднішнього Закарпаття 10 вересня 1919 року домоглися приєднання своєї автономної Русинської Країни до Чехословаччини під назвою Підкарпатська Русь. Цей факт зафіксовано у Сен-Жерменському та інших міжнародних договорах та Конституції Чехословаччини.

Парламент Підкарпатської Русі 15 березня 1939 року проголосив автономну Підкарпатську Русь суверенною республікою, яку під тиском гітлерівської Німеччини було названо Карпатська Україна, та обрав А.Волошина її Президентом. Цей факт визнано окремими країнами Європи та навіть Україною, яка присвоїла А.Волошину звання Героя України як Президенту суверенної республіки Карпатська Україна.

Тобто, русини Закарпаття, як були, так і залишились русинами в Карпатській Україні, яка за наказом Сталіна 26 листопада 1944 року була перейменована в Закарпатську Україну і вийшла із складу федеративної Чехословаччини з метою приєднання до Української РСР.
Безспірним фактом являється те, що від зміни назви країни назва її титульної нації не міняється. Тобто, русини залишились русинами як в Карпатській Україні, так в Закарпатській Україні, та навіть після приєднання до України в січні 1946 року.
Про це і наголошено в преамбулі – русинська нація є однією із найдревніших націй слов’ян, що визнається всіма країнами світу та ООН, окрім однієї України.