Отправлено: 08.07.20 15:56. Заголовок: А. Симочко. Великй смуток двойного геноцида и етноцида русинов в Європі.

Андрій Симочко. Лемкы-русины – народ-мученик,
что пережив два раз геноцид и депортацію - руками полякôв.
Закарпатськоє Подкарпато-русинськоє Общество имени св.Кирила и Мефодія и другі русинські общества всіх русинôв світа из великым смутком сообщили всім русинам про упокоєніє вірного сына русинського народа Богдана Гамбаля!
Отыйшôв у вічôсть наш честованый всіма русинами наш брат, русин от плоти и крови, русин и по духу. Родився ôн в среді депортованих русинôв, пройшовшых тяжкі польські лагеря. А коли вернувся в рôдный дом, то зайнявся активнôв роботів - вертати и свойих братів русинôв до милої Лемковины, обы повторити славный подвиг русина-лемка Никифора.
Прийнявши се сообщеніє, маєме днесь законный и подходящый для Європы, Польші и Украйины случай єще раз припомнити всім європейськым лжедемократам про давно замовчованый геноцид народа лемкôв-русинôв в Польши и подобный в Украйині!
Под час комуністичної польсько- антирусинської акції «Операція Вісла 1947» року цілый народ лемкôв-русинôв быв повторно (позад 1914-18 рр.) подданый геноциду и департованый уже комуністами Польщы и комуністами Украйины из родної лемківської землі на чужі для них території. Там, польські комуністы, по договоренности из украйинськыми комуністами, розселяли їх так на чужині, обы ся скорше асимільовали межи чужими народами. Немногі ся из них вернули домів. А ті, что хоть провбовали силôв вертатися на рôдну землю, то їх насилôв и грубо полякы вертали в депортовані анклавы, як четыри раз вертали знаменитого лемка-русинам Никифора.
Се быв ганебный послевоєнный позад германського нацизма и италіянського фашизма, повтор геноцида русинôв в центрі Європы. Причому, повтор быв направленый против того же самого народа, что уже пережив перву волну геноцида у австрійськых антирусинськых концлагерях смерти 1914-1918 рр.
Велика ганьба, што Незалежна Украйина наскоро присвойила собі лемкôв-русинôв, як своїх українців, но, на світовый позор, так и не вызнала за нима хотя бы факт депортованого народа, якому треба хоть и пізніше, но дати право вернутися на рôдну землю, чтобы мож ото зробити принятієм, накониць, Закона «О геноциді лемкôв-русинôв».
И Європа до Унійна и после Унійна осталася глуха до доказаних фактів геноцида русинôв-лемкôв в 1914-1918 годах. Но, что самоє позорноє, что ЕС и до днесь не видить повтор такого же геноцида и того же самого лемковського народа поляками-комуністами позад 1945-46 рр.
А ведь русины-лемкы, як народ, в с. Флоринка ще в 1918 р. провозгласили созданіє своєї Лемковської Руськôї Республікы! Юридично їх провозглашеніє было законноє и безупречноє в рамках тогочасного межи народного права. Провозглашеніє ними своєй державы сталося даже до того момента, коли полякы ще не провозгласили свою Польшу, як независиму державу. Так могли же полякы враховати пізніше республіканськоє волевиявлення лемкôв-русинôв и сохранити за ними право хоть бы на культурну автономію? Могли, но не захотіли, хотя до днеська критикують другі народі, а свої злочины, які не мають срока давности, так и не видять! Ведь нова польська самопроголошена власть порушили тогды всі законы, анексовавши чужу для них Лемковину. А законно выбрану лемківсько-русинську у власть поддали репресіям и судам. Суды польські судили лемків за злочини, які они законно зробили провозглашенієм Руської республікы до созданія и самої Польщі. Сміх и позор гордым полякам-комуністам! Но, видить нам ся, что тот позор остався такым же фарисеям для Польщі и днеська.
Даже такого сильного відомого на цілу Європу русина Никифора, котрый четыри раз вертався домів, и четыри раз го полякы без ганьбы на цілый світ за́ново департовали. Тому Никифорови далося потерпіти несчастну долю всіх лемкôв-русинôв Лемковины, котрых польські комуністы дико департорвали из родных земель, пропустивши їх через той самый Освенцім-Явожно.
Но и до днеська польска держава не вызнала тот комуністичный злочин и не покаялася, хоть проклинають свойих комуністôв полякы-політикы каждый день. Точно так поступила из русинами и Советська Украйина, котра русинôв-лемків розселяла не компактно, а межи етнічными украйинцями, обы ся скорше денаціоналізовали в украйинців. И в Украйині и днесь проклинають комуністôв, а вот їх злочины по отношенію до русинôв так и не засудили. Та што не засудили?? Самі продовжають до днесь судити и переслідовати русинôв, и без всякого юридичного и фактичного основанія вызнают (или просто обзывают) чомусь русинôв споконвічными украйинцями.
Дуже показательно, что коли четири раз Никифора высылали до Щеціна, а він, йдучи пішком выше 700 км, вертався назад до родної землі, то примінили му полякы новый вид геноцида и етноцида. Раз ся не вдавало полякам лемка-русина Никифора переселити окончательно, то рішили поміняти му національность. Придумали му польськоє імня Ян, а фамилію му дали Никифор.
Выходить так, что всі лемкы-русины, котрі ся вертали домів, повторили подвиг Никифора, но и потерпіли етноцид як Никифор.
Межи ними была и родина спочившого на днях Богдана Гамбаля. Претерпіли єго родичі дику польську депортацію и польські позад воєнні концлагеря смерти. Но сталося так, что сам он вернувся домів, та єще й успів тисячі русинôв вернути до материнського языка через труды и Медіа.
На 55 годі жизни позад тайинственної болезни спочив великый друг всіх русинôв и поважный приятель русинôв подкарпатськых, 18 літньо ведучый «Стоваришіня Руска Бурса» в Ґорлици, шеф-редактор и основатель Медіа Лем.фм, а при сьому предобрый, преданный людям и своєму Народови Лемкам- Русинам, прирожденный народный патріот - Богдан Ґамбаль.

Спочив ôн на апогейови трудôв свойих!
Возможно Богдан тайинственно захворів. Дохторы так и не указали до днеська, ци достали команду їм не указовати, пак од чего ôн умер?
Што мы тепер маєме думати за полякôв и польську медицину?
Но, як уже є, а спочив наш Богдан Гамбаль и отыйшôв у вічный світ, де полякы-антирусины и украйинці-антирусины уже не владарюють!
Соболізнуєме єще от имени подкарпатськых русинôв єго родині, родичам, колегам и всім лемкам-русинам Лемковины!
Молимеся всі о упокоенії єго душі в місті світлому, в місті злачному, в місті спокойному, де уже не є, ани печали, ани воздыханія в земны гоненіях, які терплять в сьому світі русины, но лем єдна жизнь безконечна у Царстві Божому! А там русины уж не суть заборонені земными чиновниками.
Вічная пам'ять новопреставленному нашему брату-русину Богдану Гамбалю!
Вічна пам'ять и тым выше сто тисячам русинам-лемкам, яких депортовали полякы и які спочили уже на чужых землях, так и не вернувшись на милу їм рôдну ЛЕМКОВИНУ!

Може кось и вповість ци Незалежна Украйина хоть даколи вспоминать про сисі событія?
Дійсно, «Законодавства України про відновлення прав депортованих осіб», та «Законодавство у сфері відновлення прав депортованых осіб» складається из Конституції України, Закона України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", сього Закона, межинародных договорів, «згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, інших законів України та нормативно-правових актів, прийнятих на їх виконання».
Вот стаття 2 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2325-VIII від 13.03.2018 числиться.
Но и до днеська трагедію депортації свыше 130 тисяч етнічных лемкôв-русинôв, безос-новательно названых украйинцями, из їх національных земель Лнмковины так и не вызнано злочином.
У Верховній Раді Украйины групôв народных депутатôв зарегістрова-ный законопроект №9095 «Про внесення змін до Закону Украйини «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» щодо визнання депортованими громадян України, які у 1944-1951 роках були примусово переселені з території Польської Народної Республіки. Заходи про сисі злочины проводять, концерты дають, а Закон не приймають!

А вот и демократична украйинська «свіжина» от 08.05.2020.
Недавно, 08.05.2020 быв поданый «Проект Постановы про Звернення Верховної Рады Украйины до Організації Об’єднаных Націй, Європейського Парламента, Парламентської Асамблеї Рады Європы, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОЧЕС, Урядів и Парламентôв держав світа «щодо вшанування жертв геноциду кримськотатарського народу»! И всьо!
И, ани єдного слова не чути от украйинськых депутатів про русинôв, хотя бы вспомнили жертвы геноцида в отношеніи лемковсько-русинського геноцида 1945-1949 рр.!
В мережі найшôв имь лем голый и беспомочный в Украйині КОМЕНТАР до Проекта Закона Украйины "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" щодо визнання депортованими громадян України, які у 1944 - 1951 роках були примусово переселені з території Польської Народної Республіки" від 18 вересня 2018 року за N 9095, внесений народними депутатами України Т. Батенком, А. Антонищаком, О. Мусієм та іншими (в первому читаню). И нич из ничого!
Итак, злочином депортацію лемкôв-русинôв ВР Украйины так и не вызнала, як ото робить и Польща!
Так удкіть така давня ненависть властей Польщі до русинов-лемков (свойих же громадян) и така велика дружба до українців, што стріляли до поляків и творили етнічні чисткы польського населення на Волині? А вот удкіть ненависть Києва до русинôв, які освобождали Києв в армії Людвіга Свободы никто не може порозуміти? Може націоналісты украйинські 30 років помстяться подкарпатськым русинам за освобожденіє Києва от любимого їх днеська нацизма и фашизма?

 Отправлено: 09.07.20 10:25. Заголовок: Почему Сталин и укр коммунисты нарушили их же Договор “О Закарпатской Украине" от 1945 г.

Андрей Симочко. Почему Сталин и украинские коммунисты грубо нарушили их же
международный Договор “О Закарпатской Украине-Подкарпатской Руси”?
Многие удивляються, почему международный Договор “О Закарпатской Украине-Подкарпатской Руси” от 29 июня 1945 года оказался неудобным, как советско-украинским коммунистам, так и сегодняшним украинским националистам? Ведь если его инициатором был сам Сталин с украинскими коммунистами Хрущевым, Брежневым, то почему они не допустили вступление его в силу 31 января 1946 года во время обмена ратификационными грамотами, а грубо аннексировали территорию Подкарпатской Руси, как части независимой Чехословакии, 21 января 1946 года, т.е. за недельку до того.
Ответ кроется в условиях Договора от 29 июня 1945 года. Там юристами правильно было прописано, что присоединяется к СССР-УССР национальная Республика Закарпатская Украина (это вольное не юридическое название от Сталина), но по Конституции ЧСР “Республика Подкарпатская Русь”, которая реализовала еще в 1919 году свое право на самоопределение. И, как “национальная территтория русинов на юг от Карпат”, она провозгласила себя русинским государством, которое попросилось свободно войти временно в состав Чехословакии на правах найширочайшей Автономной Республики, фактически как Конфедерация.
Это решение подкарпатских русинов подтвердили 57 государств мира. Часть своих прав, как народа, русины временно делегировали Праге. А от 21 ноября 1938 года ЧСР в конституционный способ сформировалась как Федерация трех государств: Чехия, Словакия, Подкарпатская Русь. Согласно Конституции ЧСР, только сами русины могли представлять свое государство и только они имели право подписывать упомянутый международный Договор между СССР и ЧСР. Но при подписании Договра русины вообще не присутствовали, и даже имена властей Подкарпатской Руси не упоминались. Это в Москве понимали и поэтому сами решили нарушить условия этого Договора, не дав ему вступить в законную силу 21 января 1946 года, совершив акт аннексии чужой территории и на ней образовав советско-украинскую административную область, да еще и с новым сталинским названием “Закарпатская область”.
До 1991 года старое КГБ преследовало русинов, не давая им возможности восстановить свою государственность. Но, согласно Закона СССР “ О праве выхода из состава СССР” и Закона УССР “ О республиканском и местном референдуме” от 3 июля 1991 г., жители Закарпатья, 80% из которых этнические подкарпатские русины, носители того же от 1919 года права на самоопределение, воспользовались своим правом и провели вместе с республиканским всеукраинским и свой местный законный (согласно того Закона) успешный референдум.
Действия русинов и результаты референдума оказались безупречными: 92,5% - за создание нового, ранее не существовашего государства Незаисимая Украина, но с непременным условием того, что – 78% совершили свободное волеизявление воссоздать свою досоветскую и до украинскую автономную государственность в рамках этой новой ими же, русинами, создавшейся страны Украины.
Новые власти Украины после 1991 года, в лице депутатов Верховной Рады, преступно и безответсвенно не включили этот международный Договор от 29 июня 1945 года, как объязательный для Независимой Украины. Это могло помешать остаться Подкарпатской Руси в соствае Украины. Преступления новых властекй и самих дкпутватов исправили русины Закарптаья – поголосовали на рефрендуме 1 декабря 1991 голда за создание Украины и за вхождение в ее состав. Но отупевшие националистические власти полные результаты референдума от 1 декабря 1991 года, в части местного заеонного референдума (78%) тупо и преступно не приняли, чем снова подставили Украину под юридический хаос в отношении Закарпатья.
Русины пробовали помочь украинским властьям решить этот вопрос, путем имплементации результатов рефрендума в Конституцию Украины, чтобы она также возимела право и на территории Закарптаья. Но власти Киева дали команду СБУ всех русинов судить, преследовать, кто лишь этот вопрос будет проднимать, постоянно обявляя жителей Закарпатья сепаратистами. Так вот, этот юридический хаос по вине Киева остался не разрешенным до сегодня.