On-line: гостей 0. Всего: 0 [подробнее..]
Активные обсуждения проходят в русинском сетевом журнале http://getsko-p.livejournal.com/ , http://podkarpatrus.livejournal.com/, http://cylio.livejournal.com/ Открыта русинская почтовая рассылка "Подкарпатская Русь.Русины" Подписаться на рассылку вы можете по адресу: http://subscribe.ru/catalog/state.politics.rusin

АвторСообщение



Не зарегистрирован
Зарегистрирован: 01.01.70
ссылка на сообщение  Отправлено: 26.06.13 21:27. Заголовок: Власти Венгріи не признают угрозы Києва, но признают русинов


ИВАН РУСИН (по материалам А. Русин).
Власти Венгріи не признают угрозы Києва, но признают неприкосновенность національной «автономной територіи русинов на юг од Карпат». (Перевод на русинськый язык из украйинського)
Авать про Тріанонськый 1920 года мирный договор, поглядом из русинськой національной звонниці, котру нияк не увиділи совєтьскі украйинці и усліпли видіти нынішні закончені атрофіровані в чести націсты, тайні сатаністы.

Недавно, 4-го юнія 2013 г. сповнилося 90 літ из дня, коли быв подписаный Тріанонськый мирный договор, предписанія котрого точно соблюдают до сёго дня Мадярщина, Словакія, Чехія, Польша, Румынія и УССР-Украйина.
Попровбуєме глипнути на сам договор и ёго наслідкы из чисто «русинськой національной звонниці», бо ни советсько-украйинська ни днешня независимо-украйинська нацистська точка зренія не розуміє (ци не хоче розуміти) ёго законных непреходящых правовых наслідкув.
Аж для пройгравшой в Первуй мировуй войні Мадярщины, подписаный нив договор уявився «незаживаючов історичнов ранов», (не пропорціональнов по єї наслідкам каров мадярам), то для національной «автономной територіи русинов на юг од Карпат» он став завершающым этапом закріпленя за подкарпатськыма русинами межинародно вызнаного статуса суверенного народа, што достав и успішно реалізовав законноє своє право на самоопреділеніє, признаноє и подписаноє 57 странами міра. Хотя, на жаль, сись статус быв вызнаный не на всіх русинськых територіях семи жуп старой Мадярщины.
У слід за Версальськым договором из Германійов, Сен-Жерменськыма мирныма договорами из Австрійов и Чехословакійов в статі 4 Тріанонського мирного договора декларовалося такоє: «Венгрія из своєй стороны признає, як сесе уже зробили Великі союзні державы и ті, што ся ид ним присоєдинили, повну независимость Чехословацького государства, котрое буде мати в своєму составі автономну територію русинов на юг од Карпат».
Сёго дня, перед фактом того, што Венгрія не признає угрозы Києва за выдачу сотни тысяч паспортов Венгріи гражданам Украйины (русинам, жителям Закарпаття), звучит особо факт правового признанія 90 літнёй давности: Венгрія не признає угрозы Києва, но признає неприкосновенность національной «автономной територіи русинов на юг од Карпат», бо вто требує Тріанонськый межинародный договор.

Реальна угроза для Украйины подкралася из другого боку по вині украйинськой антинародной власти.
О сліпый и вічно антирусинськый Києве! Венгрія не признає твої совєтські фантазіи о “віковічності укрїнських земель під Карпатами”, но признає на йсю землю право подкарпатськых русинов, якых ты 20 годув не вызнаєш, а перед тым ото безобразіє робила твоя передбычниця комуністична Совєтьска Украйина!
О, як ты, Києве, нещасно одстав од межинародного принципа уваженія прав и свобод и своёго, украйинського, и русинського народув! Над украйинськым народом повторився днеська ГОЛОДОМОР, загнавшый в гроб выше 10 милійонув граждан. Як не было так и не є за 20 годув умных правителюв и умных політологов, котрі бы признавали законноє 90-літнёє право русинов на їх, русинську територію, и закріпили бы єї конституційно, на основі референдума 1 децембра 1991 года, в свойих же інтересах в рамках Украйины.
Ведь другого законного случая “привласнити” Закарпаття законнім путём уже не буде.

Но вот уже 20 літ як Києв, доставшый регулу безкарно брехати и красти, лем ворогує из русинами, а ёго спецслужбы исправно брешут про угрозу міфічного, нима придуманого русинського сепаратизма и судово переслідуют мирных людей русинов, тупо фальсифікуючи уголовні діла, обманюючи сим и так перепужену перед народом украйинську власть.
А настояща угроза и просто біда подкралася на Украйину зовсім из другого боку — завтра любый в Закарпаттю референдум из любым рішенієм можут выйграти уже не лем русины, а уже й венгры, по вині украйинськой антинародной власти. 200 тысяч венгерськых паспортув в руках жителюв Закарпаття (и в русинов, и в мадяров) — йсе пув милійона голосув - т.  є. половина населеня. Причому, сміх и гріх, паспорта мадярські скопом берут и галичане, што прописалися в Закарпаттю щи из советськых часув, по колоніальным планам Києва, як колоністы, авать як 5 антирусинська колона. А фальшиву справку псевдо закарпатьскым галичанам, як кажут, давали в архіві за плитку чоколады, же гибы и они, явні потомкы тиверцюв, суть тоже потомкы Великой Мадярщины. А из Закарпатського архіва пропали “результаты референдума 1 декабря 1991 года».

Нич так не може быти бульше постоянным, чим дочасноє-«временноє”.
Мож допустити, же украйинська власть по тупости не знає про Тріанонський договор од 1920 года, но то незнаня не освобождає украйинськіх нацистов од кары за нарушеня договора. Тогды ищи раз напоминаєме, же Тріанонськый договор, (в статі 48, в слід за статьов 81 Версальского договора, статі 53 Сен-Жерменського договора и частично из статі 2 Севрського мирного договора) опреділив національні границі «автономной територіи (національной землі) русинов на юг од Карпат» из Венгрійов, Польшов (и в єї составі Галичинов) и Румынійов. И так было до 1946 года — до сталінськой аннексіии.
Проведеня границі республікы русинов Подкарпатська Русь и из Словакійов в 1920 годах, котра у ряду из Чехійов и Подкарпатськой Русью войшла в состав учрежденой ЧСР, была временно (дочасно) одложена на не опреділеный час. И хотя предварительно была достигнута договоренность, же она буде проведена по етнічному принципу, на довгый період так ся и зостала «временнов», лишньый раз подтвердивши тезис, же нич так не може быти бульше постоянным, чим дочасноє «временноє”. Йсе нанесло ужаснійшый вред єдинству и будущым судьбам русинського народа, котрый сознательно кось розділив «межи сусідньыма странами центральной Європы для удобства быстрой, фактично, насильственной злочинной асиміляціи в чужуй государственнуй среді, особенно в составі УССР и незалежнуй Украйині.

Дорога ид необратимому історичному событію для русинов літа 1920 г. была наповнена государственных устремленій, ци пак, “державницькых змагань”.
Русины 9 мая 1919 года в г. Ужгороді од имени главного національного органа - в лицёви Центральной Русинськой Народной Рады - задекларовали цивилізованый розвод из свойим почти 10 віковым гегемоном Венгрійов-Мадярщинов. А за сим в системі Версальськых мирных договорув подкарпатські русины зафіксовали закріпленый за нима статус - права русинського народа на самоопреділеніє. Єднако, они, русины, все щи не мали конечных гарантій реалізаціи волевыявленя русинського народа.
Так вот, межинародный Тріанонськый договор и выступив у формі последнёго такого гаранта в судьбі невеликого європейського народа русинов в Центральной Європі, хотя в древности и доста великого, розпространеного од восточного Карпатского Хребта до Альп, щи до прихода мадьяров в 10 віці. За тисячу годув велика часть русинського народа уявилася под владычеством венгров и асимілёвалася в будущу венгерську націю. Фактично, русины — народ, європеїзовавшый венгров, невольно уступившый им пак и свою історичну землю. Ид 1918 году из оставшыхся семи жуп де проживало большинство русинського населенія, тулько из трёх жуп была сформована русинська государственность, утративши доста великі свої національні територіи в пользу Венгріи, Словакіи, Польщи и Румыніи, а из 1946 года - и Советськой Украйины. В многых жупах, де ся пстали русины в меньшинстві уже не мали силы прикапчатися до родных національных територій. А чудом выживша и сформована в 1919 годі русинська національна територія в свою государственность была пак насильно приєднана ид УССР, де комуністичні украйинці из 22 января 1946 года насильно, нечесно и безбожно присвойили собі останьый русинськый ареал под Карпатами. Сим они подписали приговор тому, же малося начисто забыти древнёє из 9 віка великоє європейськоє русинськоє племя от Альп до Карпат.

Подпапланова боротьба мадяров за сусідські територіи.
Період 1918-1920 гг. демонструє дійства великой силы за реальный суверенітет новосозданой Чехословакіи и войшовшими в єї состав подкарпатськыма русинами из їх національнов автономнов територійов на юг од Карпат. Переже всёго, бисіда йшла о определенію и фіксаціи єї територіального status quo в Версальской системі мирных договорув. В порунаню из чешськыма історичныма землями, выход Подкарпатской Руси (земли угрорусинов) и Словакіи (верхньой Венгріи) из двуєдиной Австро-Венгерськой монархіи, вірніше, єї составной части — свято Стефановськой короны, не рішався лем мирным путём. За йсі геополітичні територіи розгорілася парламентська и геополітична боротьба. Русинська національна територія стали аренов, де ся зразили разні інтересы и дипломатичні разносторонні силы щи лем формующыхся сусідньых молодых демократичных государств, раньше не существовавшых в такых границях як позад 1918 года.
Як и другі, нова венгерська демократична власть, начинаючи из октября 1918 г., прилагала огромні дипломатичні силы для недопущеня выхода національных територій русинов и словаков (т.  е. на то час уже суверенных народув и их суверенных земель, признаных межинародным сообществом) из состава ново провозглашенной Венгріи. Нові територіальні розділы старой Австро-Венгріи венгры все щи принимали временныма, которі вот-вот довжні ся измінити в єї пользу при невеликых прикладеных силах. Успіх в сёму направленю обіщав и історичный факт одсутности як у русинов так и у словаков довгой устойчивой государственности, яков обладали позад 1867 года венгры.
Венгерська дипломатія, осознаючи новоє гарантованоє право на самоопреділеніє, полученоє словаками и русинами, розвивала невіроятні силы обы удержати в своёму составі національні землі словаков и русинов, што входили в состав Великої Мадярщины до 1918 года. Велися інтенсивні переговоры мадяров из Антантов. Подкарпатськым русинам обіщали и даже предоставили реально унікальный демократичный Законом Венгрии №10 статус «майбульше широкой політичной автономіи» з имнём «Рус(инс)ька Крайна», лем бы сперти русинов. Венгры росчитовали (як уже и днеська росчитувуть) и на успішный для себе плебісцит на сих словацько-русинськых землях под межинародным контролём, учитуючи, же часть русинов и словаков были фест мадьяризовані ци промадьярскы настроєні, особенно уніатськоє духовенство и уніатська інтелігенція. Коли же всі йсі комбіновані дипломатичні силы потерпіли пораженіє, венграми на карту ставився послідньый и крайньый варіант ци їх козырь - воєнна сила. Но такым попыткам успішно возмогла противостояти не лем создана в спішному порядку чехословацька армія, но и воєнні силы Антанты, котрі дійствовали туй опережающе.
Позад возстанія и паденія в новой Венгріи коммунистического режима єврея Бейлы Куна в началі августа 1919 г. в Венгріи чекалося подписаніє мирного договора. Но політична нестабільность и калейдоскопічна зміна режимов тормозили работу венгерськой делегаціи в Парижови. Начинаючи од момента окончанія Первой міровой войны до весны 1920 г. в Венгріи ся змінило 12 (дванадціть) урядов из чрезвычайно разношерстныма політичныма цілями и тактичныма тенденціями. Прийшовшый ид власти Венгріи, опиравшыйся на дивізіи Легара, адмірал Міклош Горти не спішив из направленієм венгерськой делегаціи директив по ускореню роботы над договором. Он быв абсолютно увіреный, же времня робит на нёго. Ёго «памнятна записка» од 23 октовбра 1919 г. одсвітлює планы в направленю возстановленя «Великой Венгріи»: вернути утрачені в результаті войны історичні «свои територіи» (переже всёго Словакію и Подкарпатську Русь) путём воєнных дій против сусідньых стран и предприняти попытки по розширеню круга свойих союзников. Міклоша Горті поддержовало и новоє правительство Польши, а новоє правительство Румыніи незаконно окуповало часть русинськых земель Марамороша, так и нигда и не вернувши їх.
Но аж планы Польші по установленію венгерсько-польской границі мусовалися лем в печати, то венгерськым урядом они были изложені в «памнятнуй записці» од 8 февраля 1920 г. , котру венгерськая делегація вручила Парижськой мирной конференціи. В нюй, посылаючись на «большевицьку опасность», выдвигалися требованія возврата Венгріи Подкарпатськой Руси и возстановленя венгерсько-польской границі, проведеня в Словакіи и Подкарпатской Руси плебісцита в щи живуй промадьярскуй среді.

В боротьбі проти русинов мадярам помагали и тулько што вызнані полякы, но сокотили русинов французы, которі найши в них штось родственноє.
Йсі одкрыті требованія сопровождалися и тайными закулісныма дипломатичныма переговорами. В частности, в дипломатичнуй переписці Міклоша Горті из руководством новопровозглашеної Польщі он обіцяв полякам не лем оружіє и боєприпасы (для боротьбы из Советськов Російов, удкіть тулько лем выйшла Польша актом провозглашенія), но и одправку венгерськых регулярных войськ (в тому числы 30 000 венгерськых гусаров).
Щи до Сен-Жерменського договора од 10 сентября 1919 г. французськый генерал Э. Эннок, подписовавщыйся на воззваніях ид русинам «верховным главнокомандующым», 6 июня 1919 г. свойим Указом провозгласив временну (до мирного договора) воєнну диктатуру на всюй національнуй територіи русинов обы избігнути мародерства ци конфліктув. В конци того же года генерала Эннока змінив генерал Пари, но формально воєнна диктатура на територіи Подкарпатской Руси сохранялась ачий до 1923 г., што требовалося мирными обстоятельствами. Йсе, на жаль, неудачно названо російськыма и украйинськыма істориками, ги «чеська окупація”.
Точно так же, из согласія русинов, 12 октовбра 1919 г. чехословацькоє правительство установило для Подкарпатськой Руси временну (дочасну) «Директорію» як дорадчого органа при временнуй (дочаснуй) военнуй адміністраціи. В октовброви 1919 г. А.Швегла довєдна из адміністратором Я. Брейха подготовили проект «Генерального Устава» (об організаціи и адміністрованію на територіи Подкарпатськой Руси). Он был утвержденый и у виді «Воззванія» опублікованый 18 новембра 1919 г.
Наконец, 29 февраля 1920 года была принята Конституция ЧСР, закріпивша положеня Сен-Жерменского мирного договора и автономный статус Подкарпатськой Руси в составі ЧСР. Русинськый народ, признаный межинародным сообществом из правом на самоопреділеніє, временно (дочасно) делеговав часть свойих суверенных національных прав центральному правительству в Празі для організаціи єдиного совмістного равноправного государства трёх государство-образующых народов чехов, словаков, русинов.
Жаль и трагедія, же Національна територія Подкарпатськой Руси сформовалася лем из трёх из семи русинськых жуп: Ужгородськой, Берегськой и Мараморошськой. Другі жупы-русинські територіи, одыйшли од русинов и опсталися пак, далеко не зовсім законно, в составі сусідньых государств: Венгріи (Притисянська територія1 включно из Дебреценом-Доброчином), Словакіи (вся Пряшевська Русь2), Румыніи (Мараморош3), Польши, (де весь русино-лемковськый юг сей страны, включаючи всю територію Лековщины до Кракова, представляв большинство русинсько-лемковського населеня4).

Чехословацька и мадярська делегаціи и їх разні планы
Чехословацька делегація на Парижськой мирной конференціи свои требованія представила у виді 11-ти меморандумов. Рішающоє вліяніє при их подготовці мали формулировкы Э.Бенеша. Бенеш свои требованія на конференціи реалізовівав при тісному сотрудничестві из Франційов, в то время єднуй из сильнійшых стран Европы, в єї попытках ослабити німицькоє вліяніє. В свою очередь позиція Великобританіи заключалася в єї страхови перед «балканізаційов» середнёй Європы (што постоянно акцентовала и венгерська дипломатія, устрашаючи Європу неурядицями). Ид сюй бисіді, єї (Великобританіи) предложеня дотулялися лем косметичных змін старых государственных структур и не мали у виду права русинов.
Бізонь, рішающый голос мала позиція США, руководителі котрої особо не розбирались в тонкостях проблем народов центральной Европы, но зыйграли добру роль для русинов. За йсе, во времня конференціи уявилося же амерічане бульше наклонені приняти порозумілі географічні геополітичні предложеня, што ся односят ид новым чехословацькым границам, чим принимати дипломатичні страшилкы венгров. Айно, вповіме, же Вудро Вільсон мав “добру” інформацію про русинов од Жатковича.
В свою очерідь мадярська делегація на конференцію старалася добрі приготовитися. Она не хотіла лишати «на авось (на, а кіть?)» а ни єдну деталь. Мадяре оддавали собі одчет, же проблема сосуществованія разных народов в позад воєнное времня (ахілесова пята старой Венгріи) на конференціи буде ключевов. Она полагала, же мадярські дипломаты-аристократы проявлят на конференцію рішающоє вліяніє свойими языковыми знаніями, ораторскыма способностями и масонськыма звязками.
При сёму мадяре ся добре приріхтовали документами, таблицями и софістичныма доводами. Май интенсивнов она стала на переломі 1919-1920 гг. коли глава страны М.Горті довірив веденя роботы делегаціи великоліпному дипломату (географу по спеціальности) графу Телекі. Граф Телекі учредив спеціальну канцелярію, котра збирала и готовила матеріалы, необходимі на успішну участь в мирнуй конференціи. Спеціалісты готовили доклады на секціи (из многочисленныма статистичныма таблицями по культурным, політичным, економічным, демографічным и др. вопросам).
Другов важнов личностьов венгерськой делегаціи став довоєнный політик и міністер А.Аппоні (котрый большевицьку власть в Венгріи пережив в своёму маєткови в Малинові под Братиславов). В нёму аристократія Венгріи увиділа чоловіка, котрый збирує удачно подготовити Договор из наперед ожидаємыми и прийнятными для Будапешта результатами.

Про мадярські зверьх мудрі «Мемуары», зыйгравші обратный эффект для Будапешта.
Будапешт склав огромный документ аргументув для межинародного Договора в Парижови на мадьярскому языкови. З дипломатичнов цільов граф Аппоні быв спеціально допущеный ид редактованю французського перевода венгерськых «Мемуаров (аргументув и доказув для конференціи)». В сих будапештськых «Мемуарах» подчерковалася історичноє, экономічноє и духовноє єдинство Венгріи из ссылками на 1000 літнёє совмістноє сосуществованіє из одділившимися од венгров народами, получившими право на самоопреділеніє. Приводилися доказательства (часто софістичні), же именно венгры и населяющі страну народы на протяженіи всёго періода воёвали на стороні Запада. При сёму, природно, венгры упущали свуй негатив - воєнноє и політичноє сотрудничество из Германськым рейхом. Нові государственні границі, што ся готовили ид принятию на межинародному мирному договорови (в мадярському хитрому лексиконі мали имня «демаркаційні линіи») венгры провозглашали як фест искуственні преграды, котрі рано ци пузно довжні рухнути ци же иншак вповісти, не позволят венграм проводити в житя їх історичноє предназначеня - быти главными носителями и выразителями высокой культуры и прочной государственности в Центральнуй Європі.
Аргументы венгерськых «Мемуаров» подтвердили, же они просто не признавали существованія нового чехословацького, румынського ци югославського государств на територіи свято Стефановськой короны. Особо треба одмітити странну позицію венгров в одношеню русинов, котрых они ухитрилися пак «вытерти» из списка суверенных народов, котрі могли бы предявляти свои требованія, не позираючи на вто, же приняли 21 декабря 1918 года Закон Венгрии №10 о Руськой (русинской) Краине. Йсе русины мали ввиду. Пак извістно, русины приняли активноє (числом выше 200 членной делегаціи в Будапешт) участь в подготовці и принятію сёго важного Закона №10. Но почувствовавши неладноє, пак ищи й претерпівши попытку комуністичного переворота Бийлы Куна, по подсказці и общому рішеню американськых русинов в Скрентоні и самого президента Вільсона, рішили подкарпатські русины свободно войти в состав новой державы Чехословакіи, маючи в руках Закон Венгрии №10 про Автономію Русинськой Краины, як
свідченя и доказы Парижу цивилізованого розвода венгров и русинов.
Возможно и за йсе русинов, (и в туй же мірі любый иный, не венгерськый, этнос), венгры государство-образующым народом упорно не хотіли воспринимати. Вызывающе члены мадярськой делегаціи акцентовали, же одсталость русинов на фоні венгров-мадяров, совершенных и цивилізованых на всі бокы очевидна, хотя йсе быв липовый аргумент не в їх пользу, ай наопак (наоборот).
Треба поникати и на то, что сими казками «Мемуаров» мадярські дипломаты явно перестраховалися, бо письменно умалили народ русинов, унижали їх право на самоопреділеніє, коли порозуміли же русины, маючи Закон№10 про автономію русинськой республікы “Руська Крайна», всё равно хочуть щи штось бульшого и уходят од них до чехословаков. Скептично мадяре фыркали под нус, же гибы «за бестолковых русинов всё рішає Прага», гибі “самі же они, русины, продовжают оставатися пассивныма в ділі своёго русинського государственного стройительства”. Пак сим венгры уничтожали моральну сторону и своёго прорусинського Закона №10 от 21 декабря 1918 года о повнуй Автономіи Русинськой Краины, аж схосновати (спользовати) ті же «пражські» аргументы против них.

Обы передати волю народа подкарпатськых русинов,
на межинародну мирну конференцію в Париж были доставленый, як особой важности документ, історично и юридично важных и ключевых всерусинськых рішеній, принятых 8 мая 1919 г. в Ужгороді Центральнов Рус(ин)ськов Народнов Радов.
Вот чому венгры в «Мемуарах» провбовали умалити історичноє и юридичноє значеня сих всерусинськых рішеній, принятых 8 мая 1919 г. в Ужгороді Центральнов Рус(ин)ськов Народнов Радов, скрываючи ци ігноруючи тот факт, же они (рішеня русинов) стали результатом успішного содійствія всіх на то времня національных русинськых рад. Мадярські делегаты договорилися до того, же акцентовали, гибы русинськый вопрос на мирнуй конференціи рішаєся лем в хитруй інтерпретаціи чехо-словаков. А йсе явно не одповідало дійсности, но так же явно не помогало мадярам реалізовати свуй скрытый замысел.
«Мемуары» венгерская делегація усилёвала дипломатичныма твержденями и завіреніями, же венгры, по-правді, серйозно намірені придержоватися реалізаціи рішеній межинародного Договора и, в сюй связи, выступают за такый Договор, котрый они будут бировати выконати. Декларовали они и то, же «обскубана» Венгрія не зможе иміти достаточну экономічну силу, обы она могла выповнити предписані юй Договором обязательства; Ведь Мадярщина, в результаті такых ожидаемых рішеній, утратит природні богатства, сыровину и энергію, котрі ся достанут в рукы май менше культурных народов, неспособных для їх эфективного хоснованя (пользованія). Такым образом, выставляючи свої аргументы и доводы, мадяре увіряли Париж, же они, сегінь, стараются в перву очерідь не допустити угрозу духовного упадка, котрый, на їх думку, угрожає Центральнуй Європі. Пак культурна одсталость русинов, словаков, румунов и югославов, на думку венгров, скоро проявится не лем в экономічнуй плоскости, но и буде носити деструктивный характер в духовной и моральной жизни, науки, искуства, літературы, віры, соціальной области. Явно перестаралися венгры. Результат уявився негативным.
Во главі венгерской делегаціи было пять графов старинных и извістных родов, повный єї состав наличився из 80 членов. Основна часть делегаціи из Аппоні прибыла в Париж 7 януара 1920 г. и розмістилася рядом из Булонськым лісом (при сёму члены делегаціи не мали права навіщати Париж). Выбор Аппоні во главі делегаціи не быв самым удачным для венгров. Мирова общественность была знакома из ёго дручающым правом, школьными законами, одсутности в Мадярщині середньых народных школ не мадьярськых народов, мадьяризаційов даже начальных школ, переслідованя активістов народных движеній, ёго пронімецьку орієнтацію, Мараморош-Сигетські антирусинські позорні судові процесы в 1914 году и пр.
Венгерськый уряд уполномочив подписати Договор (при явной одсутности охоты у другых політиков) міністра общественных работ и соціального обеспеченя А.Бенарда и уполномоченого міністра А. Драше-Лазара. Йсе быв послідньый момент для подготовкы итогового акта - подписанія Договора в дворцёви Grand Trianon в Версалёви, котрый росположеный в 20 км. юго-западніше Парижа.
Акт подписанія состоявся 4 юнія 1920 г. Тріанонськый мирный договор мав 623 стр. и быв розділеный на слідуючі части; Граніці; Європейські політичні клаузулы; Воєнні, морські и воздухоплавательні клаузулы; Мимо європейські клаузулы; Воєннопленні и захороненія; Уголовні предписанія; Возміщеніє утрат; Фінансові клаузулы; Порты, водні пути, ж.д.; Работа; Различні приложенія.
На торжественному акті подписанія приняли участь представителі 22-х держав. Председательствовав француз А. Міллеран. Вначалі договор подписали представителі Венгріи, пак представителі Антанты США, Великобританіи, Франціи, Италіи, Японіи и, накониць, послідовали подписы представителюв другых стран. За ЧСР Договор подписав міністер иностранных діл Э.Бенеш и чрезвычайный посол и уполномоченый міністер Ш. Осуски.
Тріанонськый договор венгерськый парламент ратифіковав 13 новембра 1920 г., чехословацькый парламент мало пузніше. Сенат - 22 децембра и Нижня Палата -29 януара 1921 г.

Выводы, которі тяжкі для Венгріи и котрі не хотіла знати Советська из 1946 года и днешня Украйина позад 1 децембра 1991 года.
Каждое обустройство мірового порядка, котроє представляє собов розділеня сфер вліянія, крыє в собі зачаткы дальнійшых конфліктув. Безусловно, такі зародыші возникли и при подготовці версальской системы и привели ид єї роспаду и ид початкови Другої Світової войны. И все йсе не позираючи на то, же світовый порядок, подготовленый в Версалі, хотів быть справедливым, бульше демократичным и прогресивным в порунаню из предвоєнным порядком. Хоть, ид слову, поражені держвы мали дешто иншу думку.

Тріанонськый мирный договор подтвердив выход Подкарпатськой Руси из роспавшейся Австро-Венгріи и первый раз провюв ясну границю межи Венгрійов и національнов «автономнов територійов (землёв, в составі ЧСР) Русинов на юг од Карпат». Первый раз сись межинародный договор закріпив понятіє «Подкарпатська Русь» в значеню своёго рода историчного, географічного и правового субєкта в межинародно-правовому документі перворядного значеня.
Из точкы зренія межинародного права, именно в сёму и состойит ёго огромноє историчноє и правовоє значеня для признаня, формованя и становленя государственности республікы русинов Подкарпатська Русь, котра в 1938 году сформовалася як національна автономна республіка русинов в составі уже Федеративной Чехословакіи из свойим русинськым гражданством. http://www.apn.ru/publications/article22876.htm

Спасибо: 0 
Цитата Ответить
Новых ответов нет


Ответ:
1 2 3 4 5 6 7 8 9
видео с youtube.com картинка из интернета картинка с компьютера ссылка файл с компьютера русская клавиатура транслитератор  цитата  кавычки оффтопик свернутый текст

показывать это сообщение только модераторам
не делать ссылки активными
Имя, пароль:      зарегистрироваться    
Тему читают:
- участник сейчас на форуме
- участник вне форума
Все даты в формате GMT  3 час. Хитов сегодня: 271
Права: смайлы да, картинки да, шрифты нет, голосования нет
аватары да, автозамена ссылок вкл, премодерация откл, правка нет