Форум Подкарпатской Руси. Официальные заявления и мнения.

ЗАКАРПАТЬЕ УЖЕ 18 ЛЕТ ЕСТЬ АВТОНОМНОЙ РЕСПУБЛИКОЙ В СОСТАВЕ УКРАИНЫ ОД 01 декабря 1991 г

ЗАКАРПАТТЯ Є АВТОНОМНОЮ РЕСПУБЛІКОЮ В СКЛАДІ УКРАЇНИ ВІД 01 ГРУДНЯ 1991 р.
Загальновідомо, що Закарпаття в 1946 р. вперше в своїй історії опинилось у складі Української РСР, а зміна громадянства не веде до зміни національності. Всупереч міжнародному праву та власному законодавству, Українська РСР позбавила закарпатців їх державності республіканського типу, а русинів позбавила їх споконвічної національності. Тому Товариство Карпатських Русинів 29 вересня 1990 р. прийняло Декларацію, у якій вимагало від Президента СРСР М.Горбачова та Президії Верховної Ради Української РСР відновлення русинської нації та автономності в складі Української РСР.

Під час передвиборної агітації за кандидатів у депутати Закарпатської обласної Ради народних депутатів суверенної України, корінні закарпатці давали їм наказ: домогтися, аби Українська РСР офіційно визнала русинську націю та прийняла відповідні рішення по відновленню в Закарпатті автономної республіки в складі України. З цією метою чимала група депутатів-патріотів Закарпаття домоглася провести 27 вересня 1991 р. по цьому питанню позачергову сесію обласної Ради народних депутатів Закарпатської області (далі – обласна Рада) і прийняти відповідні рішення. Але на цій сесії депутати-лжепатріоти Закарпаття всілякими способами домагались, аби питання про автономію не обговорювати. Оскільки це їм не вдалося, то аморальними вчинками вони зірвали роботу позачергової сесії і її засідання було перенесено на 02 жовтня 1991 р.

У ст. 1 закону “Про всеукраїнський і місцеві референдуми” від 03.07.1991 р. сказано: “Референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. (…) Закони, інші рішення, прийняті на референдумі, не потребують будь-якого затвердження державними органами”. Тому обласна Рада 02 жовтня 1991 р. прийняла рішення винести доленосне для закарпатців питання по відновленню автономії Закарпаття в складі України на загальнообласний референдум і провести його 01 грудня 1991 р.

На проведеному 1 грудня 1991 р. референдумі (далі - референдум) закарпатці прийняли рішення як про відновлення автономності в складі України, так про неприєднання Закарпаття до будь-якої іншої адміністративно-територіальної одиниці (маючи на увазі Галичину). В результаті обласна Рада затвердила комісію по розробці проекту Закону України про автономію Закарпаття, яку очолив С.Устич, заступник голови облвиконкому. Цей проект Закону було опубліковано в пресі для обговорення, а потім, з урахуванням пропозицій і зауважень громадян, його затвердила обласна Рада. Одночасно, 24 січня 1992 р., обласна Рада прийняла рішення “Про звернення до Верховної Ради України “Про внесення змін і доповнень до Конституції України”, – тобто про автономію Закарпаття.

Не бажаючи реалізувати прийняте на загальнообласному референдумі рішення, офіційний Київ запропонував Закарпатській обласній Раді розробити механізм реалізації прийнятого на референдумі рішення. Тому обласна Рада в березні 1992 р. прийняла рішення “Про організацію виконання рішення обласної Ради народних депутатів “Про проект Закону України “Про спеціальну самоврядну адміністративну територію Закарпаття”. Перший його пункт написано так: “1. Утворити повноважну комісію обласної Ради по сприянню узгодженню у Верховній Раді проекту Закону про спеціальну самоврядну адміністративну територію Закарпаття у такому складі: Країло М.І., голова обласної Ради, голова комісії; Дорчинець Д.Ф., голова постійної комісії обласної Ради; Устич С.І., заступник голови облвиконкому”, та інші.

Але під тиском націонал-радикальних Народних депутатів України від Галичини, Президія Верховної Ради заблокувала вище згадану співпрацю відповідних комісій Верховної Ради з комісією, спеціально утвореною закарпатської обласної Радою по питанню автономії Закарпаття. В результаті обласна Рада прийняла Звернення до Верховної Ради, у вступній частині якого було сказано: “Враховуючи те, що 546450 (78 проц.) дорослого населення області на обласному референдумі 1 грудня 1991 р. висловилися за надання Закарпаттю із закріпленням у Конституції України статусу спеціальної самоврядної адміністративної території у складі України… доповнити ст. ст. 75, 77 проекту Конституції словами про спеціальну самоврядну адміністративну територію Закарпаття”. В передостанньому абзаці цього звернення сказано: “Обласна Рада народних депутатів, приймаючи проект Закону про спеціальну самоврядну адміністративну територію, переконана в тому, що він служитиме інтересам України, його народові, прискорить демократизації процесів державотворення”.

Однак Верховна Рада і Президент України Л.Кравчук проігнорували і це звернення обласної Ради, а тому в проект Конституції повністю незалежної України було внесено тільки статус автономності Кримської області. Обласна Рада на це відреагувала таким чином, що 30 жовтня 1992 р. прийняла рішення “Про проект Конституції України”, у якому 3-й пункт викладено так: “На підставі волевиявлення закарпатців передбачити в розділі “Територіальний устрій” окрему главу “Самоврядна адміністративна територія Закарпаття”. Але й ця пропозиція обласної Ради була проігнорована.

У ст. 44 вище згаданого закону про референдуми сказано: “Закони, інші рішення, прийняті референдумом (…) вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо у самому законі, рішенні не вказано інший строк. Датою прийняття закону, рішення вважається день проведення референдуму”. Обласній Раді не залишалось іншого варіанту по виконанню наказу своїх виборців, як скористуватись цією ст. 44 закону про референдуми. Вона 31 травня 1993 р. прийняла рішення “Про затвердження результатів загальнообласного референдуму 1 грудня 1991 року…”. У цьому рішенні обласної Ради стаття 1 написана так: “Затвердити результати загальнообласного референдуму 1 грудня 1991 року, на якому 78 відсотків виборців проголосували за те, щоб Закарпаття отримало із закріпленням в Конституції України статусу спеціальної адміністративної території як суб’єкта у складі незалежної України і не входило в будь-які інші адміністративно-територіальні утворення”. Наступного дня газета “Новини Закарпаття”, офіційний орган Закарпатської обласної Ради народних депутатів, опублікував це рішення.

Таким чином, у відповідності до статей 1 і 44 закону “Про всеукраїнський і місцеві референдуми”, Закарпатська область 1 грудня 1991 р. стала автономною республікою у складі України. Але недруги автономності Закарпаття голослівно стверджують, що нібито прийняте загальнообласним референдумом рішення про відновлення в Закарпатті автономності суперечить ст. 6 закону про референдум, оскільки в ній сказано: “На місцеві референдуми не виносяться питання про скасування законних рішень вищестоящих органів державної влади і самоврядування”. Ці недруги вважають, що оскільки Закарпатська область утворена Указом Президії Верховної Ради Української РСР, а тому питання законності утворення Закарпатської області не входить в компетенцію обласного референдуму. На моє переконання, таке трактування ст. 6 закону “Про всеукраїнський і місцеві референдуми” можуть робити лише особи без належної юридичної освіти, або недруги України.

Загальновідомо, що автономна Підкарпатська Русь республіканського типу була у складі федеративної Чехословаччини. Парламент Підкарпатської Русі 15 березня 1939 р. прийняв закон, яким автономна Підкарпатська Русь (аналогічно Словаччині) проголосила себе суверенною республікою під назвою Карпатська Україна, але без виходу із федеративної Чехословаччини. В результаті парламент автономної Підкарпатської Русі автоматично став парламент суверенної республіки Карпатської України, який в цей же день, 15 березня, обрав А.Волошина Президентом суверенної республіки Карпатська Україна. Цей факт визнала і суверенна Україна, а тому Указом Президента України від 15 березня 2002 р. А.Волошину було (посмертно) присвоєно звання Герой України саме як Президенту суверенної республіки Карпатська Україна. Визнаючи факт існування суверенної республіки Карпатська Україна, у якій русини були титульною нацією, Президент України Указом від 12 березня 2008 р. № 213/2008 встановив, щоб 15 березня 2009 р. на державному рівні відзначити 70-річчя проголошення автономної Підкарпатської Русі суверенною республікою під назвою Карпатська Україна. Для відзначення цієї ювілейної дати, безпосередньо в м. Хуст, столиці Підкарпатської Русі – Карпатської України в 1938-1039 роках, приїздила делегація парламенту і уряду України на чолі з Президентом України В.Ющенком.

Загальновідомо, що 26 жовтня 1944 р. суверенна республіка Карпатська Україна була визволена. Через місяць, 26 листопада 1944 р., делегати Першого з’їзду Народних комітетів (органів місцевого самоуправління) суверенної Карпатської України прийняли рішення про вихід Карпатської України із федеративної Чехословаччини та приєднання її до СРСР у складі Української РСР під назвою Закарпатська Україна. В результаті це рішення про вихід Карпатської України із федеративної Чехословаччини набуло чинності з наступного дня, 27 листопада 1944 р. Але в умовах війни процес приєднання суверенної республіки Карпатська Україна уже під назвою Закарпатська Україна затягнувся і пройшов із недопустимим порушенням міжнародного права про її суверенітет. Відповідно до міжнародного права, саме Закарпатська Україна, як повністю суверенна республіка, мала укладати з Радянським Союзом договір про своє приєднання до СРСР у складі Української РСР. Всупереч цій нормі міжнародного права про суверенітет, замість Закарпатської України договір із СРСР про її приєднання укладала не повноважна на це Чехословаччина. Тому договір СРСР і Чехословаччини “Про Закарпатську Україну” за міжнародним правом є недійсним з моменту його підписання. Недійсний він і по наступним мотивам.

У договорі СРСР та Чехословаччини “Про Закарпатську Україну” від 29 червня 1945 р. написано, що він набирає чинності після обміну ратифікаційними грамотами, що і відбулося 30 січня 1946 р. Тобто, приєднання суверенної республіки Закарпатська Україна до Української РСР за договором “Про Закарпатську Україну” наступало 01 лютого 1946 р. Розуміючи, що цей договір являється незаконним, а тому приєднання на його підставі території суверенної республіки Закарпатська Україна до Української РСР також буде незаконним. Президія Верховної Ради Української РСР 22 січня 1946 р. прийняла незаконний Указ про утворення на території сусідньої суверенної республіки Закарпатська Україна своєї адміністративної одиниці під назвою Закарпатська область Української РСР. З моєї оціночної точки зору, Українська РСР фактично цим Указом навмисно знищила суверенну республіку Закарпатська Україна з метою анексії її території подібно до того, як Гітлер у 1933 р. ліквідував Австрію і приєднав її територію до Німеччини. Бо за міжнародним правом цей аншлюс суверенної республіки Закарпатська Україна визнається незаконним, а захоплена аншлюсом будь-яка суверенна країна підлягає відновленню подібно Австрії. Навіть тогочасні Конституція СРСР і Конституція Української РСР передбачали, що утворення нової адміністративної одиниці Української РСР допустиме тільки в межах її території.

Виходячи з вище наведеного, процес приєднання суверенної республіки Закарпатська Україна до Української РСР шляхом аншлюсу суперечить як міжнародному праву, так тогочасним Конституції СРСР і Конституції Української РСР. Але повернемось до законодавства сучасної, тобто повністю незалежної України. В частині другій ст. 6 закону “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” сказано: “На місцеві референдуми не виносяться питання про скасування законних рішень вищестоящих органів державної влади і самоврядування”. Для недругів України ще раз наголошу, що Указ Президії Верховної Ради Української РСР “Про утворення Закарпатської області у складі Української РСР” є незаконним як за міжнародним правом, так за Конституціями СРСР та Української РСР. Оскільки ст. 6 закону України “Про всеукраїнський і місцеві референдуми” забороняє проведення місцевого референдуму тільки стосовно законних рішень вищестоящих органів державної влади, але не забороняє проведення місцевих референдумів стосовно незаконних рішень вищестоящих органів державної влади. Тому проведений 01 грудня 1991 р. загальнообласний референдум стосовно незаконного Указу Президії Верховної Ради Української РСР “Про утворення Закарпатської області у складі Української РСР” є законним, як і прийняті на ньому рішення.

Зрозуміло, що є особи, які за станом здоров’я не здатні цей факт розуміти. Але є і такі, які навмисно не хочуть цього розуміти, а тому вони є недругами не тільки корінних закарпатців, але і недругами Україні по наступним мотивам. Перший з’їзд делегатів Народних комітетів Карпатської України 26 листопада 1944 рр. прийняв рішення у формі Маніфесту не тільки про вихід республіки Карпатська Україна із федеративної Чехословаччини, але одночасно доручив здійснити це приєднання тільки парламенту Закарпатської України. Оскільки не парламент Закарпатської України укладав договір про приєднання Закарпатської України до СРСР у складі Української РСР, а укладала його Чехословаччина, яка не була на це уповноважена, то міжнародний договір “Про Закарпатську Україну” від 29 червня 1945 р. за міжнародним правом є недійсним з моменту його підписання.

Щоб узаконити своє перебування у складі повністю суверенної України, закарпатці 01 грудня 1991 р. провели референдум, на якому прийняли рішення залишитися у складі України, але на правах автономної республіки.
З точки зору міжнародного права, невизнання цього референдуму ставить під сумнів законність перебування нині Закарпатської області в складі України і може настати день, коли міжнародна спільнота країн Європи може нагадати це Україні. А відтак запропонувати, аби Україна привела статус Закарпаття у своєму складі, відповідно до міжнародного права, а вже потім претендувала на членство у союзі демократичних країн Європи.
То невже суверенна Україна, тільки на словах правова держава, а тому нездібна заздалегідь прийняти відповідні рішення про те, що, відповідно до Конституції і закону України “Про всеукраїнський і місцеві референдуми”, Закарпаття уже є автономною республікою із 1 грудня 1991 року?

Адвокат Годьмаш Петро Васильович,
експерт з питань прав русинської національної меншини в Україні.